19: Пельмень на допиті

У тиші службового приміщення, де зазвичай зберігали серветки і мішки з гречкою на випадок локдауну, Фіалка влаштувала імпровізовану слідчу кімнату. Вона поставила перед собою серветку — і на неї, з особливою обережністю, поклала об’єкт №1.

Пельмень.

Той самий. З підрум’яненою поверхнею. І — з таємницею. Усередині якого ховався зуб. Людський. Історичний. Потенційно кримінальний.

— Ну що, — мовила Фіалка, — поговоримо?

Пельмень мовчав. Що, в принципі, було очікувано. Але Фіалка мала досвід розмов із речами. Її тостер, наприклад, одного разу «зізнався», що підсмажив фотографію колишнього замість хліба.

— Хто тебе зробив? — запитала вона, нахиляючись ближче.

Пельмень мовчав.

— Мудрий, — зітхнула вона. — Але я тебе все одно розігрію.

Вона взяла його обережно, як експонат з музею кулінарного абсурду, і поклала у мікрохвильовку. На двадцять секунд. Без обертання. Бо так, за словами Параскеви, краще виявляється енергетика начинки.

— Можливо, в тобі ключ, — вела далі Фіалка, звертаючись до мікрохвильовки. — Або код. Або просто ще один доказ — у вигляді недовареної м’яса. Хоча, якщо там буде ще один зуб, я здамся.

Коли мікрохвильовка запікала, усе навколо наче затихло.

Відкривши дверцята, Фіалка витягла теплий пельмень. Обережно розрізала ножем.

Нічого. Начинка як начинка. М’ясо, цибуля, спеції. Але… щось виглядало підозріло округлим. Вона дістала маленький пластиковий уламок.

— Це що, — прошепотіла вона, — капсула з посланням?

Або — банальна помилка кухаря. Але що, як у ній щось приховано? Що, якщо це пельмень-посланець?

Вона занотувала:

«Пельмень не розмовляє. Але він точно щось приховує. Перевірити: наявність капсули, додаткових зубів, слідів тиранії або романтики.»

І подумала:

— Це не обід. Це — справа. А я вже напівголодна і на 90% у цьому сюжеті.