15: Сомельє без нюху

Арчібальд Сеньйорович, головний сомельє «Золотої Шкварки», був не просто експертом з вин. Він був живою легендою — людиною, яка могла розрізнити каберне 1997 року з Чернівців від каберне того ж року, але з села Кабанці, де виноград росте на музичному ґрунті (біля будинку баяніста).

Його ніс — гордий, прямий, з аристократичною горбинкою — знав більше про вина, ніж самі виноградники.

І ось саме цей ніс… здався.

— Я нічого не відчуваю! — закричав Арчібальд, заламуючи руки й ледь не падаючи в бочку з борщем по-грузинськи. — Навіть трюфелі! НАВІТЬ ТРЮФЕЛІ!

Фіалка, яка саме фіксувала свіжу підозру щодо кришки від каструлі, здригнулася:

— Що значить «навіть трюфелі»?

— Це катастрофа! — вигукнув він, — Це не просто відсутність нюху. Це культурна девальвація!

Аналізи з келиха, в якому Арчібальд востаннє смакував загадкове «білоруське б’янко», показали: у ньому була вода з-під крана, м’ята і… крапля снотворного.

— Це спроба нейтралізувати винного експерта, — пояснив лаборант з Жужманського інституту харчової пригоди. — І, здається, хтось тут зневажає сомельє як клас.

— Або як вид, — уточнила Параскева, втираючи сльози співчуття до носа.

Арчібальд сидів під столом, тримав у руках винний штопор і шепотів:
— Я ще вчора розпізнав мускат за два метри… А сьогодні… я сліпий в ароматах… Глухий до танінів…

Фіалка занотувала:

«Сомельє. Без нюху. З келихом обману. Вода — зрада. Снотворне — спроба змови. Арчібальд — нова жертва. Мотив — ще невідомий, але, можливо, пов’язаний із прованською гірчицею.»

І подумала:
— Якщо хтось атакує носи — наступним буде нюх у Ріко.