14: Хто замовляв кремацію?

Навпроти ресторану «Золота Шкварка» здавна стояла стара сіренька будівля, яку всі обходили десятою дорогою — похоронне бюро «Останній смак». Відчинене щодня з 10:00 до «дивлячись, як піде», воно не користувалося популярністю серед гурманів, зате зручне розташування давало змогу швидко реагувати на харчові катастрофи.

Саме туди несподівано надійшло замовлення на послугу, яка виглядала тривожно навіть за мірками Жужманки:
«Кремація. Клас VIP. Піч зі свіжою дровою. Без музики. Із серветками.»

Операторка бюро, пані Данута, яка мала диплом з некромаркетингу, не звернула уваги на деталі. Але згодом, перечитавши анкету, скрикнула:

— Оформлено на ім’я… Капустянка Віолетта!

І тут серце Фіалки зробило сальто. Бо ім’я Капустянки Віолети вже фігурувало у місцевих легендах. Хтось казав, що вона колись готувала десерти на весіллі мера, а хтось — що вона вивчала алхімію спецій на приватних курсах «Прянощі і покарання».

— Тобто хтось замовив кремацію шефа… ще до того, як пельмені охололи? — повільно промовила Фіалка, вдивляючись у роздруківку.

— Це не просто прощання, — прокоментувала Параскева, яка з’явилась ззаду з термосом і відваром меліси. — Це добре сплановане фінальне дійство. Ще трохи — і на нього б вже програмки друкували.

Фіалка зітхнула:

— А кремація — це вже не по-гурманськи… Це радше щось із меню для канібала-перфекціоніста.

У своєму блокноті вона записала:

«Капустянка Віолетта. Крематорій. Шеф — не встиг охолонути, а його вже хочуть підсмажити офіційно.»

У голові вимальовувався чіткий ланцюг: хтось знав, що пельмень з зубом — тільки початок. А от фінал міг бути куди спекотніший.