12: Поліція просить солі

Поліцейський Степан Сірко виглядав, як суміш Діда Мороза, сантехніка і людини, яка щойно дізналась, що пельмень може вбити. В нього був червоний ніс, синій блокнот і білий халат, який він вкрав у санітарів, бо «підходить під фон ресторану».

— А сіль у вас є? — спитав він раптово, тримаючись за серце і одночасно за телефон, який дзвонив із написом «Дружина. Не брати».

— Вам що, борщу захотілося? — перепитала кухарка Валентина, яка тримала в руках ополоник так, ніби збиралась захищати ним ресторан від зомбі.

— Та ні, — зітхнув Сірко. — Просто тиск. Але не через пельмені. А через кількість підозрюваних. Вони вже перевищили кількість страв у меню.

І справді. Якщо спочатку всі підозрювали пельмень із зубом, то тепер уже кожен другий міг бути кілером, а кожна третя — його колишньою. Офіціанти мовчали, сомельє нюхав розмарин, посудомийка Людмила курила селеру.

А Ярослава-Фіалка? Вона сиділа за столиком, обережно записуючи щось у блокнот і водночас робила вигляд, що взагалі не знає, де вона і що це все не її рівень. Наче просто забігла по обідній сет, а втрапила в «CSI: Кулінарія».

Насправді ж у її блокноті вже давно була схема:

«Пельмень-кілер. Місце закладки: зона між тістом і м’ясом. Зуб — індикатор злочину. Сіль — мотив. Кардамон — особисте.»

Вона знала, що справу не можна довірити лише поліції. Бо коли слідчий питає про сіль, а не про свідків — це або гастрит, або фіаско.

— Я вас прошу, — зітхнула вона, — тільки не чіпайте лавровий лист. Це святе.

Поліцейський сів, витер чоло і тихо пробурмотів:

— А ми ще в піцерію мали їхати. Там — тірамісу з кістками.

Фіалка записала ще одну фразу:

«Коли трупи — щоденне блюдо, головне — не пересолити справу».