6: Смерть на закуску

Офіціант із прізвищем Тірамісу виглядав так, ніби його щойно витягли з морозильника і швидко розморозили у мікрохвильовці з внутрішньою драмою. Його руки тремтіли, погляд бігав між ложками, а волосся стояло сторчма, як у того кота, що одного разу лизнув соковижималку.

— Я… я маю сказати, — прошепотів він, озираючись так, ніби кожна виделка — це шпигун із минулого. — Шеф… він щось знав. І боявся.

— Боявся чого? — уточнила Ярослава-Фіалка, яка вже не мала надій на обід, але мала великий інтерес до криміналу з елементами капусти.

— Є одна інгредієнція… — продовжив Тірамісу. — Про неї не можна говорити вголос. Вона — табу в кулінарному середовищі. Хто додає її до пельменів — накликає на себе прокляття!

Параскева, яка стояла поруч із пляшкою валер’янки (для себе), обережно запитала:

— Це що, майонез?

— Хуже, — прошепотів офіціант. — Це… кардамон.

Фіалка занотувала в блокнот, який витягла з сумочки, де зберігала усе: від посвідчення бібліотекаря до невикористаної знижки на «масаж з елементами чебрецю».

Блокнот Фіалки, сторінка 1
🔹 Зуб – не спеція
🔹 Труп – не гарнір
🔹 Пельмень – слідство

— Шеф підозрював, що хтось готує “не ті” пельмені, — пояснив Тірамісу. — Він казав: якщо в рецепті з’являється те, чого не було в бабусі — значить, хтось грається в бога. Або в кулінара з YouTube.

— І він кому-небудь це казав? — уточнила Фіалка, злегка скошуючи погляд на шефову ложку.

— Лише мені… і комусь у чорному халаті з капюшоном. Я думав — це новий хостес.

У закладі згасло світло на пів секунди. Хтось із персоналу зойкнув. Хтось — вилаявся. Хтось — почав молитись до бульйону.

— Вбивство — це ще нічого, — пробурмотіла Фіалка. — Але вбивство з індичкою та кардамоном — це вже особисте.