5: Ресторан і риготня

Поки поліція з GPS-навігатором вивчала географічні особливості шиномонтажу «У Стьопи», де замість шин крутили казан із солянкою, в «Золотій Шкварці» відбувалося щось, що психологи згодом описали б як масова кулінарна істерія з елементами блювотного карнавалу.

Почалось усе з елегантної пані в коктейльній сукні, яка досі вірила в дієту з калоріями «як у любові: трохи шкідливо, але приємно». Вона встала зі стільця, зробила крок до офіціанта — і впала. Але не драматично, а з усіма наслідками дегустації фаршу сумнівного походження.

— Я їла з того ж пельменя! — прокричала вона у бік бару, де хтось вже викликав таксі, «аби забрати душу звідси».

І це був лише початок.

Чоловік у краватці з вишитою ковбасою (нова колекція від бренду "Деликатес Couture") намагався організувати евакуацію. Його метод — глибокий вдих, крик «усім сідати» і пропозиція читати молитву з кулінарної книги.

Офіціанти бігали, як таракани після дезінфекції, намагаючись зібрати залишки гідності зі столів. Сомельє, що ще годину тому читав лекцію про різницю між бордо і борщем, зараз нюхав усі келихи підряд і шепотів:
— Вода. Вино. Паніка…

На фоні цього бардаку, Ярослава-Фіалка Пупенко сиділа абсолютно нерухомо. Її погляд був спрямований в одну точку — на тарілку, де ще п’ять хвилин тому знаходився головний пельмень її життя. Тепер там лишився тільки базилік і спогади.

У голові Фіалки почав вибудовуватись план: або вона знаходить вбивцю, або відмовляється від м’яса назавжди.

В цей момент двері відчинились — і в ресторан увірвались двоє поліцейських: один із плямою кетчупу на штанах, інший із мордою, що виражала глибоку впевненість, що пельмені — це зброя масового знищення.

— Хто тут головний? — запитали вони.
— Пельмень, — хором відповіли всі.