4: Шкварка з секретом

Інтер'єр «Золотої Шкварки» мав вигляд, наче його створював дизайнер із дипломом перукаря та любов’ю до все блискучого. Але справжній блиск ховався не в люстрах, а в морозильній камері — де, як виявилось, зберігалося не лише м’ясо.

Коли кухарка Валентина пішла за черговою партією філе для «котлет-каравел», вона несподівано заверещала так, ніби побачила у морозилці не м’ясо, а свого колишнього. Зважаючи на те, що її колишній працював патологоанатомом, реакція була цілком адекватна.

До морозилки зібрався натовп. Першим заглянув охоронець Славік, який до цього тридцять хвилин обговорював з офіціантами свою теорію змови між котлетами і буряком. Його обличчя стало схожим на рис з соєвим соусом: біле, але з плямами страху.

Серед курячих гомілок, яловичих реберець і пакету з написом "печінка. для виставки!" лежало тіло шеф-кухаря.

Акуратно складене, як на показ. На обличчі — вираз шоку або великого розчарування. Можливо, навіть обох. В одній руці — ложка, у другій — нічого, окрім гідності. На ложці було вигравірувано: «Не забудь про лавровий лист!»

Деталі насторожували: шеф не виглядав побитим чи розірваним — радше... збереженим. Наче хтось вирішив його законсервувати. Можливо — для подальшого використання. А можливо — в надії, що лавровий лист усе виправить.

Ярослава-Фіалка з’явилася на місці вже зі своєю фірмовою аналітичною міною: трохи здивованою, трохи насупленою і дуже голодною. Вона уважно розглядала труп.

— Це не просто труп, — мовила вона. — Це послання.

— До кого? — прошепотала Валентина, яка стояла поруч із шинкою в руках.

— До того, хто ніколи не слухав рецепти. І додавав хрін у десерти.

Хтось чхнув. Морозильна камера видала низький гул. А шеф-кухар, попри свою мертвість, виглядав так, ніби хотів щось сказати. Але не встиг. Або його перебила сіль.