3: Чоловік у соусі

На кухні «Золотої Шкварки» панувала паніка. І не та, що звична для ресторанів під час бізнес-ланчу, а справжня, з криками, ковзанням, імітацією амнезії та демонстративним падінням на мішки з борошном. Місцевий офіціант, худий хлопець із вусами, які змушували згадати Чапліна на відпочинку, спіткнувся об соусницю і впав на каструлю з морквою. Морква вижила, але залишилася психологічно травмованою.

Головний сомельє, чоловік із профілем середньостатистичної кобри, почав бігати кухнею і нюхати все підряд — соуси, серветки, кота, навіть свій ґудзик. Його очі світились панікою, а з його рота виходили дивні звуки — суміш французької лексики та звуків, якими зазвичай закликають чайку на пляжі.

— Шеф?! — закричав хтось із персоналу. — Де шеф?!
І всі зрозуміли: шеф-кухар зник.

Зник не просто. Його не було взагалі. Навіть капелюха — символу кухарської влади. А капелюх той був знаменитий: білий, височенний, із вишитими ініціалами й плямою від буряка, що мала форму Чебурашки.

У кутку стояла миска з соусом. Глянцевим, густим, кольору провини.
І він... дивився.
Не буквально, звісно, але всі відчували — соус осуджує.
Можливо, саме він знав щось важливе. Можливо, навіть більше, ніж усі офіціанти разом узяті.

Ярослава-Фіалка зайшла на кухню в той самий момент, коли хтось спробував втекти через вентиляцію, застряг у жирі й почав голосно роздумувати над переоцінкою життєвих пріоритетів.

Вона уважно озирнулася. Тут було щось не так. Не просто зникнення, а якесь кулінарне відчуття злочину. Щось негармонійне між тестом і тарілкою. Ніби хтось додавав до рецепта страх. І приправляв мовчанням.

В соусі плавала ложка. На ложці — відбиток пальця. А поряд — записка: «Не довіряй тим, хто не солить воду».

Фіалка знала: це лише початок.