Труп Нареченої
ЧАСТИНА 15. ВТЕЧА
Вони втекли навесні, коли сад Ешґроува вкрився білим цвітом.
Лорд не зупиняв їх. Він стояв на ґанку і дивився, як карета зникає за поворотом. Він був старий, хворий, самотній — але він не зупиняв їх.
— Я не тримаю тебе, — сказав він Елізі на прощання. — Я вже одного разу тримав. Більше не буду.
Вона обійняла його. Востаннє.
— Я повернуся, — сказала вона. — Коли зможу.
Він кивнув. І відвернувся, щоб вона не бачила його сліз.
Карета котилася по дорозі, що звивалася між пагорбами. Еліза дивилася у вікно, як садиба стає все меншою і меншою, поки не зникла зовсім.
— Я не сумую за нею, — сказала вона. — Це дивно?
— Ні, — відповів Віктор. — Це не дивно.
— Я сумую за батьком. Але не за домом. Дім був в'язницею. А батько… батько був тюремником, який думав, що рятує мене.
Вона відвернулася від вікна.
— Я не знаю, чи пробачу його колись.
— Не треба знати, — сказав Віктор. — Пробачення не має терміну.
#1463 в Фентезі
#329 в Міське фентезі
#4570 в Любовні романи
#136 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
