Труп Нареченої
ЧАСТИНА 9. ПРОКЛЯТТЯ
Старий лорд вислухав його мовчки. Він сидів у тому ж кріслі, закутаний у той же плед, і дивився на вогонь. Обличчя в нього було сіре, як попіл.
— Ви хочете, щоб вона жила, — сказав Віктор. — Але ви тримали її тут. Ви не поховали її. Ви не відпустили.
— Я не міг, — прошепотів лорд. — Вона моя єдина донька.
— Вона не ваша. Вона своя. І вона хоче жити.
Лорд підняв на нього очі, повні сліз.
— Як?
— Прокляття не в крові, — сказав Віктор. — Воно в брехні. Вона зупинилася, бо світ збрехав їй. Ви брехали їй — казали, що наречений боїться. Він не боявся. Він кохав іншу. Ви знали?
Лорд довго мовчав. Потім кивнув.
— Я думав, що так краще. Що вона не повинна знати. Що вона не повинна страждати.
— Ви помилялися.
— Я знаю.
Він заплющив очі.
— Я знав, що він не приїде. Він написав мені листа за тиждень до весілля. Просив передати їй. Я не передав. Я сказав їй, що він боїться. Що він потребує часу. Що він повернеться.
— І вона чекала.
— Вона чекала.
Лорд відкрив очі.
— Я думав, що врятую її. Але я вбив її.
Віктор подивився на нього.
— Ви можете її врятувати. Зараз. Скажіть їй правду. Всю правду.
— Я не можу.
— Чому?
— Бо вона зненавидить мене.
— Можливо. Але вона буде жити.
Лорд довго дивився на вогонь. Потім підвівся — повільно, ніби кожен рух завдавав йому болю.
— Я скажу їй, — сказав він. — Але не зараз. Завтра. Дайте мені одну ніч.
Віктор кивнув.
— Одну ніч.
#1439 в Фентезі
#324 в Міське фентезі
#4558 в Любовні романи
#137 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
