ЧАСТИНА 3. КІМНАТА НА ГОРІ

Йому дали кімнату на третьому поверсі, з вікном у сад. Кімната була велика, з високою стелею й ліжком під балдахіном, що пахло лавандою й пилом. Шпалери на стінах вицвіли до кольору старої кістки, а на підлозі лежав килим, у якому, здавалося, жили цілі покоління молі.
 
Уночі він чув, як гілки шкрябають по склу, ніби хтось просить увійти. Він прокидався кілька разів, дослухаючись до тиші, і щоразу йому здавалося, що в цій тиші є щось неприродне — надто глибоке, надто повне, ніби хтось дихає за стіною.
 
Перші два дні він не бачив нікого, крім Мари — старої служниці, що приносила йому їжу й мовчки забирала тарілки. Вона не відповідала на запитання. Лише одного разу, коли він запитав, де майстерня, вона показала рукою на двері в кінці коридору й пішла.
 
Майстерня була добре обладнана. Горн, ковадло, безліч інструментів — все старе, але доглянуте. Ніби хтось готував цю кімнату для роботи, яку так і не почав. Віктор провів там цілий день, розбираючись із інструментами, і коли вийшов, за вікном уже сутеніло.
 
Саме тоді він побачив двері. Вони були в кінці західного крила — масивні, з темного дерева, з різьбленими панелями. Зачинені. Але ключ стирчав у замку — наче хтось забув, а може, навмисне залишив.
 
Віктор довго стояв перед ними. Він не був цікавим. Він був обережним. Але щось у цьому домі тягнуло його, як тягне вода в глибину. Він згадав слова лорда: «Не ходіть у кімнату в кінці західного крила». І згадав, як лорд подивився на нього, коли це казав.
 
Він відчинив.
 
Кімната була завішана білим. Простирадла, фати, мереживо — все вкрите пилом, але біле, як сніг. У центрі стояло ліжко. На ліжку лежала вона.
 
Дівчина в весільній сукні. Обличчя спокійне, руки складені на грудях. Волосся темне, розсипане по подушці, ніби хтось спеціально його розчесав. Сукня була білою, але пил зробив її сірою, і вона здавалася схожою на саван.
 
Віктор подумав, що вона гарна — і одразу ж відчув сором за цю думку.
 
Він хотів вийти. Але щось у її обличчі тримало його. Він підійшов ближче.
 
І побачив, що її очі відкриті.
 
Вони були сірі, як осіннє небо. І дивилися на нього.