Розділ 4

Яра пробудилася, щойно зупинилося авто. Вони виїхали щойно сонце сховалося за обрієм і її швидко накрила сонливість. Дівчина навіть не сумнівалася, що до цього приклав руку Маркус, але не могла злитися на нього. Тільки завдяки йому вона почувалася спокійною і в безпеці. Наче відчувши її пробудження, демон обернувся.

— Ми зараз на заправці.

Яра визирнула у вікно, але не побачила інших автомобілів. На заправці були тільки вони. Дівчина завовтузилась на сидінні, прикусила губу і глянула на своє відображення через дзеркало заднього виду. Авантюра з фарбуванням вдалася, і її золоті раніше кучері нагадували зараз по кольору баклажан.

— Можу я вийти ненадовго, мені потрібно…

Вона запнулася, але демон зрозумів її без слів.

— Так звичайно. Мені якраз треба дещо купити, можемо сходити разом.

На відміну від свого балакучого і багато в чому набридливого брата Маркус був ввічливим і стриманим. Він не відпустив в її адресу жодного колючого коментаря. І не сказав жодного слова про те наскільки очевидною є її симпатія до Вільгельма. З ним було напрочуд легко спілкуватися.

Ідучи разом із ним до входу в цілодобовий магазинчик, вона обмінялася коротким поглядом з Вільгельмом, що якраз розмовляв з кимось по телефону і судорожно вдихнула. Надворі досі було темно, але небо на сході поступово світлішало.

— Холодно, — її дихання утворило білу хмаринку.

Яра вдячно усміхнулася Маркусу, який притримав для неї двері і, помітивши жіночий силует на жовтому фоні, поспішила до вбиральні.

Це не зайняло багато часу. Зробивши свої справи, вона вийшла з кабінки і зупинилася біля раковини. Вона якраз мила руки, коли це сталося. Звук пострілу змусив її завмерти на місці. А дзвін скла, викликав тремтіння у всьому її тілі.

Яра мимоволі присіла від страху і не одразу зрозуміла, що відбувається. Тихий стук в двері змусив її підстрибнути.

 — Ти в порядку?

Вона одразу ж впізнала голос Вільгельма і кивнула. Тоді зрозуміла, що він не може її бачити і, витерши досі вологі долоні об штани, вийшла з вбиральні. Вільгельм окинув її вивчаючим поглядом, наче намагався відшукати на її тілі невидимі ушкодження і полегшено видихнув, не знайшовши їх.

— Що відбувається? — тремтячим голосом запитала вона і мало не скрикнула, коли в поле її зору потрапило бездиханне тіло продавця з неприродно вивернутою головою.

Маркус якраз піднімався тримаючи в руках його телефон і пістолет.

— Здається, вони чекали на твою появу, — обернув він телефон екраном до них.

Яра з такої відстані змогла впізнати тільки вікно месенджера, але не прочитати повідомлення. Судячи з того як нахмурився Вільгельм, у нього таких проблем не було.

— Чорт… Забираймося звідси.

Він схопив її боляче за передпліччя і, не надто зважаючи на її реакцію, повів до виходу з магазину.

— Яка ймовірність того, що це повідомлення адресувалося Союзу?

— П’ятдесят на п’ятдесят. У світі залишилось не так багато тих, хто знає мене в обличчя. Тож це повідомлення однаково скоро досягне когось із них. Прибери тут.

Яра ще встигла побачити як долоні демона покрилися вогнем, а тоді вони вийшли на вулицю і холодне повітря привело її до тями.

— Мені боляче…

Вільгельм миттю послабив хватку, але не відпустив її. Підійшовши до автомобіля, він усадив її цього разу на переднє пасажирське сидіння і самостійно пристебнув ременем безпеки.

— Той чоловік… — Яра запнулася,  і Вільгельм зупинився схилившись над нею. — Він стріляв у тебе?

— Так, — підтвердив її підозри вампір.

— Тому що впізнав тебе… — Вампір кивнув. — Але він просто людина…

— Це не робить його хорошим…

З цими словами чоловік захлопнув дверцята з її боку і, обійшовши автомобіль, зайняв сусіднє з нею водійське сидіння. Маркус доєднався до них за мить до того як вони рушили. Він просто матеріалізувався на задньому сидінні автомобіля і кивнув у відповідь на питальний погляд Вільгельма.

Яра озирнулася назад і мимоволі здригнулася побачивши вогонь, що все дужче розгорявся всередині магазину. Не минуло і п’яти хвилин з їхнього від’їзду як околицями прокотився потужний вибух.

Було дивно нічого не відчувати з цього приводу. Яра мимоволі глянула на демона через дзеркало заднього виду і здригнулася, піймавши його холодний погляд.

— Не хочу, щоб ти боялася, — відповів він на її німе запитання.

Дрібне тремтіння розповзлося її тілом і Яра змушена була стиснути руки в кулаки на колінах, щоб не видати себе.

Поки вона намагалася впоратися з реакцією свого тіла, Вільгельм включив радіо і салон заповнила заспокійлива мелодія. Нова хвиля сонливості накотилася на Яру тієї ж миті. Дівчина прекрасно розуміла що це знову робота Маркуса, але нічого не могла з собою вдіяти. У неї не було сил опиратися. Крізь опущені вії вона побачила знайомий автомобіль попереду і ще один, що стояв на узбіччі за декілька сотень метрів від них.

Побачила Ореста, що кидає на землю недопалок, перш ніж повернутися на водійське сидіння. На цьому моменті Яра остаточно провалилася в сон.