Розділ 1

Усе звалилось одночасно: Саша у якого залишилося не так багато часу, дядько Вел, який разом із Орестом і вампірами вирушав у невідомому напрямку, і навіть не міг сказати, чи взагалі повернеться, Вітольд Вікторович, який дивно на неї дивився під час прощання. І гробове мовчання, що зависло в повітрі, щойно автомобілі від’їхали на достатню відстань.

Час в будинку наче завмер. І його мешканці зовсім не поспішали відновлювати його плин. Як мармурові статуї вони завмерли хто де сидів чи стояв і, здавалося, не збиралися рухатись.

У них усіх були однакові нещасні вирази облич, так що в будинку надовго запанувала похоронна атмосфера. Ні вона, ні Саша не знали, що достеменно відбувається, оскільки ніхто і нічого не збирався їм розповідати.

Влада почувалася відверто зайвою в цій компанії, у цьому місці. Її голова була забита неспокійними думками. Вона так і не встигла відповісти на пропозицію Саші – подзвонила його бабуся. Жінка довго і плутано за щось вибачалася, але Влада зовсім її не слухала. Значно більше її хвилювало те, що зараз відбувалося з хлопцем. Вони розмовляли не надто довго – прийшов дядько Вел, але і того, що вона почула було достатньо для того, щоб почати перейматися за друга ще більше.

За словами його бабусі, голод, який відчуватиме Саша буде спрямований виключно на людей. І ніщо крім людської плоті не зможе втамувати його. Найгірше, що він зростатиме з кожним днем, і під кінець трирічного періоду, втриматися буде майже неможливо.

Сашу чекали жахливі муки і можливо навіть божевілля. Не існувало способу зупинити це, чи полегшити його страждання. І схоже, залишати його наодинці з природою також не найкраща ідея.

Йому потрібен був хтось його виду, хто б допоміг йому через це пройти. Хтось, хто зміг би зупинити його божевілля, достукатись до його розуму. Саша надто легковажно ставився до цього.

Влада, яка уже пройшла через подібне, як ніхто інший розуміла, що на нього чекає. І тривога всередині неї зростала в геометричній прогресії.

Складно було залишатися непорушною, але вона була вдячна за цю відстрочку. Їй складно було обирати.

Всього декілька годин тому пропозиція Вітольда Вікторовича поїхати кудись, неабияк обурила її. Влада зовсім не бажала цього. Вона щойно відшукала свою сім’ю, хто ж знав, що розлука буде такою швидкою.

Все відбувалося так швидко і сумбурно. Вона навіть не встигла розказати дядькові про пропозицію Саші. Два суперечливих бажання роздирали її зсередини. З одного боку, вона хотіла залишитися зі своєю сім’єю. Її вовча частина сумувала за зграєю, за спільними пробіжками, за тим невидимим зв’язком, що поєднував їх усіх. З іншого боку, вона хотіла поїхати із Сашою.

Він завжди був поряд, коли вона потребувала його, і Влада не могла залишити його напризволяще в такій ситуації.

Він її єдиний друг, і він був поряд значно довше ніж її сім’я. Навіть зараз, вона могла спокійно перенести розлуку зі зграєю, завдяки йому. Завдяки його, руці, що досі міцно стискала її долоню.

Його запитання так і повисло між ними, але ніхто з них, здавалося, не відчував незручності.

Незручність викликала нерухомість інших. Ніхто, здавалося, уже нікуди не поспішав. Русявий Святослав, сидів за столом, спершись ліктями на коліна і опустивши голову вниз. Сестра Вітольда Вікторовича, стояла поряд із ним, вчепившись пальцями в перило крісла. Петер, прислонився до стіни і тримав в руках планшет на екрані якого раз у раз беззвучно прокручувався ранковий випуск новин. Поряд із ним обіймаючись стояли Сара і її велетенський хлопець Сем.

Тільки Вітольд Вікторович і червоноокий альбінос Олівер, вирушили у подорож разом з Вільгельмом і його друзями демонами.

Тіло дівчини знайдене сьогодні зранку на центральній площі міста, стало новиною дня. Звірське вбивство не могло залишити байдужими людей. Але навіть підсилені заходи безпеки, про які оголосили з екранів телевізорів не змогли змінити планів Вільгельма.

Чомусь, Влада одразу зрозуміла, що ні він, ні Маркус з Дейном не належать до цього клану. Між ними не було міцних зв’язків. Близнюки ставилися до Вільгельма як до ватажка, і водночас були повністю байдужими до Вітольда Вікторовича і його родини.

Вільгельм… Він справляв враження дуже самотньої людини. Усі його усмішки були фальшивими. І як він не старався, приховати це було неможливо. У нього були підлеглі, але не було нікого рівного йому. І навіть Ярослава, що дивилася на нього з захватом у очах, сприймалася чоловіком якось не так. Видно було, що його хвилює її безпека, і все ж він взяв її з собою в цю небезпечну подорож. Наче не існувало нічого важливішого за досягнення його цілей.

На щастя їм не довелося порушувати мовчанку. Не минуло і двадцяти хвилин з від’їзду компанії, як у холі щось стукнуло. Голови усіх присутніх одразу ж повернулися на звук.

Кіт кинулася туди першою. Її обличчя за секунду побіліло. А Владі чомусь пригадалося, як усього декілька годин тому там у холі матеріалізувався закривавлений Маркус.

Спершу, вона подумала, що надто занурилася в спогади, але запах крові нікуди не зник, тільки став ще густішим.

— Де князь? — грубо поцікавились незнайомим голосом, і Влада мимоволі здригнулася. На обличчях інших на мить відобразилося полегшення, але тривало це недовго. — Відповідай! — гаркнув чоловік, і Кіт заговорила.