Пролог

Максим любив печери з дитинства. До десяти років він жив з батьками в горах. І днями досліджував гірські печери з друзями. Він досі пам’ятав як вперше потрапив всередину. То була велика і простора печера. Його туди привела овечка.

Пухнаста пустунка відбилася від стада і натужно верещала, не спроможна вибратися з кам’яної пастки. Максим не одразу її відшукав. З годину він блукав у пошуках згуби, перш ніж почув її блеяння.

Саме вона привела його туди. Саме тоді він закохався в печери. Сталактити і сталагміти, химерні колони, печерні розписи первісних людей.

Його інтерес швидко переріс у справжню пристрасть. Спелеологія стала його мрією, ціллю його життя. А згодом і улюбленою професією.

Він не шкодував на роботу ні грошей, ні часу. І мріяв колись відкрити світу ще недосліджені простори.

А тому ні на мить не сумнівався, коли у знайомому, здавалося б, тунелі відшукав не помічений раніше прохід.

Таке часто траплялося в печерах. І рельєф, і відсутність світла сприяли тому, що багато чого так і залишалося недослідженим. Ось чому знахідка не сильно його здивувала.

За десять років роботи він не один раз стикався з подібним, а тому, довго не думаючи, попрямував на зустріч невідомості.

Знайдений тунель був справді вузьким. В деяких місцях Максу доводилося затримувати дихання, щоб пролізти далі.

Він також не міг повністю нехтувати правилами, тому просувався дуже повільно і обережно.

Світла від ліхтаря було недостатньо, щоб бачити усе. Знову ж таки сам рельєф печери приховував від нього багато чого. І все ж він зробив це.

Важко описати його емоції, коли він, нарешті, вибрався із вузького проходу. Це була уже не просто печера. Макс мало не підстрибнув від захвату.

У світлі ліхтаря він чітко міг бачити високі різьблені колони і покриту надписами стіну. Його щастю не було меж.

Це ж справжнє відкриття! Він здійснив свою мрію! Коли про це стане відомо!...

Шурхіт перервав його тріумф. За звичних умов він не звернув би на це уваги. Йому неодноразово доводилося мати справу з кажанами. В печерах були і інші жителі.

Але цього разу щось було не так. Це не було схоже на те як кажани шубортаються під стелею. Звук повторився і Максим розвернувся спиною до стіни з надписами. Ліхтар освітив довгий широкий тунель, стіни якого були надто рівними для печери.

В світлі ліхтаря він побачив горби на землі. Їх було чимало вздовж тунелю. Спершу він прийняв їх за каміння. Але уже за мить зрозумів, що помилився.

Що б там не було, воно рухалось. Максим глибоко вдихнув, відчуваючи як шкіра покривається сирітками. І інстинктивно відступив назад до вузького проходу.

Наступної миті щось хруснуло у нього за спиною. Тремтіння прокотилося усім його тілом. Важко дихаючи, він розвернувся обличчям до тунелю і мало не заверещав.

Крик застряг у нього в горлі, коли він збагнув, що перед ним людина. Принаймні, щось схоже на людину. Зморщена, місцями обдерта шкіра, шматки плоті, що звисали подекуди з оголених кісток. Порожні очні яблука, облізлий рот. Він ніколи не забуде, як зблиснув у світлі ліхтарика золотий зуб істоти.

Наступної миті воно кинулося на нього, і Максим тільки чудом зміг ухилитися від кістлявих рук потвори.