Епілог

Ігор Борисович Палій працював слідчим уже більше десяти років. І йому часто доводилося стикатися з дивними випадками. Але таке було вперше. Інші могли і не звернути на це уваги, але сам він давно помітив незвичне зростання загадкових зникнень. Для їхнього тихого і спокійного містечка де довгі роки найстрашнішим злочином було нанесене в п’яній бійці тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті, це було дивним.

Заповнену оголошеннями про зниклих безвісті дошку не помітити було практично неможливо. Як владі міста все ще вдавалося тримати все в таємниці, він не знав.

Однозначно не останню роль в цьому відігравали вибори. Усі біг-борди в місті були завішані передвиборчою агітацією. Екрани телевізорів були заповнені рекламними роликами, в яких кандидати обіцяли виборцям золоті гори. Різке зростання злочинності в місті зовсім не йшло на користь теперішньому меру, який за сумісництвом був близьким другом начальника відділку. Тому, мабуть, усе так ретельно і замовчувалося.

Зникали люди різні. Від старих до дітей. Найстаршому було років сімдесят. Наймолодшому п’ятнадцять. І це тільки ті, про кого їм було відомо із повідомлень рідних.

А як же ті, про кого нікому повідомити. Самотні, літні люди. А безхатьки? Їх на вулицях також стало помітно менше. Ігор Борисович сам знав двох таких. Йому неодноразово доводилось проводити з ними виховні бесіди. І ось уже другий тиждень їх не видно.  

Найбільш прикрим було те, що він і сам ще довго не звертав би на це уваги, якби не тіло студентки, знайдене не довше, як тиждень тому.

Понівечене, спотворене. Наче подерте диким звіром. Зухвало кинуте злочинцем у них під носом. Він досі бачив її спотворене від жаху обличчя щоразу, коли заплющував очі.  

Справлялося враження, що це було не перше вбивство. Злочинець наче намагався їм щось сказати. Продемонструвати свою силу. Він умисно зробив це там, де тіло неодмінно знайдуть.

Востаннє щось подібне він бачив сім років тому. Жертвою був педофіл, якого суд виправдав через недостатність доказів. Чоловіка тоді прив’язали до дерева в тому самому парку, де він напав на дівчинку, кастрували і залишили стікати кров’ю. Від крововтрати він і помер. Тоді вбивцю знайшли швидко. Ним виявився сорокарічний батько зґвалтованої дівчинки. І його можна було зрозуміти. Дитині було всього тринадцять років і вона померла в лікарні від отриманих травм.

Це було вбивство з помсти. І вбивця буквально стратив кривдника. Час, місце вчинення злочину – усе вказувало на це.

І це була перша версія. Вбивство з помсти. Щоправда, хто кому і за що хотів помститися таким чином?

І, якщо все так, навіщо було викрадати тіло з моргу? Тим паче після того, як його оглянули експерти. Після того, як відібрали усі зразки. І як? Як їм це вдалося?

Він вкотре переглядав фотографії з місця події, відтворював побачене у своїй пам'яті, і не міг збагнути як. І закривавлений відбиток долоні на асфальті за вікном. Наче дівчина сама встала вистрибнула у вікно і пішла в невідомому напрямку.

Розмірковуючи над цим усім, він відчував як найдрібніші волоски на його тілі встають дибом. Кров холонула в жилах, а спину обдувало невидимим вітерцем.

Тихий скрип мало не викликав у нього зупинку серця. Слідчий здригнувся усім тілом і повернувся на звук. Темний силует в кутку кімнати змусив здригнутися повторно. Він зовсім не помітив, як стемніло, і забув увімкнути світло. Воно і не було йому потрібне для роботи за комп'ютером.

Страх, інтуїтивний, первозданний, той, що передається від матері, до дитини ще в утробі, прикував його до стільця. Він так і не зміг примусити себе поворухнутися. Навіть коли в темряві засвітилися примарним світлом очі незнайомця.