Розділ 17

Вітольд відчув її пробудження, одразу як переступив поріг дому. Наче нитка що зв’язувала їх натягнулася і за неї з силою смикнули. Її біль увірвався в його свідомість і вилився в глухе шипіння. Його шкіра покрилася потом. Але це була не єдина проблема. Він все ще нагадував чудовисько із легенд. І не знав як повернути собі нормальний вигляд.

На якусь мить в очах потемніло. Навіть виникло відчуття, що він знову проникне в її свідомість, але цього так і не трапилось. З одного боку він відчув полегшення. Вона отямилась, а отже жива. З іншого, вона була у справді жахливому стані. Біль наповнював здавалося кожну клітинку її тіла.

Вітольду навіть дихати стало важко. Свят все зрозумів без слів і, відібравши у нього пакети, попрямував у підвал. Вітольд так і залишився біля дверей. Інстинкт вимагав щось робити. Уже зараз. Не відкладати на потім. Знайти її, захистити, і байдуже що доведеться для цього зробити. Він майже забув про сестру, яка увесь цей час стояла біля дверей, не зводячи з нього наполоханого погляду.

Дівчина різко побіліла, щойно їхні погляди зустрілися і мимоволі відсахнулася. Це привело його до тями. Хрипко вилаявшись він опустив погляд на свої долоні і поспішно заховав їх в кишені плаща. Всі слова кудись зникли. Він ніяк не міг сформулювати думку, а тоді намацав в кишені мобільний і різко видихнув. Контроль повернувся ривком, і глянувши на сестру він витягнув з кишені телефон.

— Будь ласка, передай це Петеру. Можливо йому вдасться видобути звідси якусь інформацію. Це важливо…

Кожне слово давалося йому важко. Але це було задля досягнення мети. Це наблизить його до неї. Так буде легше її відшукати. Він переконував себе у цьому раз у раз і інстинкти почали відступати. Кіт насторожено забрала телефон з його руки, він бачив німе запитання в її очах, але надто стомився, щоб зараз пояснювати що з ним таке і чому це відбувається.

— Як Сем? — замість цього запитав він, і Кіт нахмурилася.

— Сара і Петер відвели його наверх і відтоді не спускалися. Як це трапилось… Тобто… Я ніколи не бачила його таким…

— Ось чому я попросив вас не виходити нікуди поодинці. Їхні укуси ослабляють нас і зараз ти бачиш наскільки. Якби він був там один, все могло б закінчитись інакше. — Думки продовжувалися плутатись в голові. Він ще багато міг би сказати, але зупинив себе і нагадав про іномарку, яку не так давно вони бачили на під’їзній дорозі. — У нас гості?

Дівчина кивнула. Вітольд відчував запахи щонайменше двох чужинців і це дратувало.

— Вони у вітальні з Олівером… І це не ті гості яким можна відмовити у прийомі… —Вітольд нахмурився і розгублено заглянув сестрі в очі. — Вартовий Деймоса… — відповіла вона на його німе запитання і Вітольд ще сильніше нахмурився.

— Ти впевнена? Знаєш же майже всі вони загинули в боях, якби хтось і вижив…

— Ти сам говорив, їх знак неможливо зняти, чи передати комусь іншому. Інші можуть забути, але не ми…

Вітольд кивнув, перериваючи сестру, і на мить заплющив очі. Він знову відчував наближення вампіра. І серцебиття дівчини прискорювалося. Вона була близько. Так близько… Він відчайдушно тягнувся їй назустріч, але в останню мить його відкинуло назад. Різко видихнувши він розплющив очі, і зрозумів, що тримається за руку. Її пекло вогнем. Хрипло вилаявшись Вітольд зняв плащ, закотив рукав і з роздратуванням відмітив появу почервоніння в місці укусу. Це не віщувало нічого доброго. Зв’язок між ними зміцнювався.

— Попроси гостей трішки зачекати, — не зводячи очей з червоної плями, промовив він. — Я закличу їх, щойно приведу себе до ладу. І прослідкуй за тим, щоб Свят не наробив дурниць. Надто вже його цікавить усе пов’язане з упирями.

Він скоріше відчув ніж побачив, як вона кивнула і не кажучи більше нічого, поспішив до своєї кімнати. Холодний душ допоміг відсторонитися від дівчини хоча б ненадовго. Льодяні краплі на шкірі повертали його у власне тіло. Це допомогло зосередитись на собі. Він старанно ігнорував моторошне відображення в дзеркалі. І затримався в душі довше ніж спершу планував.

Його тіло уже почало звикати до холоду, коли двері його кімнати відчинилися, і Вітольд змушений був покинути ванну кімнату.

Він сподівався побачити сестру, але у спальні на нього чекала тільки схвильована Сара. Вона ходила із боку в бік, не знаючи куди подіти руки. Її очі блищали від стримуваних сліз, і щойно він вийшов з ванни вона завмерла і налякано подивилася на нього.

Всі заготовлені слова застрягли в горлі, і дівчина так і не видала ні звуку. Він не знав, що налякало її більше. Червоні від потрісканих судин очі, бліда напівпрозора шкіра, через яку прекрасно просвічували усі вени. А може довгі гострі кігті до яких він ніяк не міг звикнути.

На щастя Ві знав як її відволікти. І навіть здогадувався, що могло її до нього привести.

— Як Сем? — коротко запитав він, витираючи рушником вогке після душу волосся.

— Він марить… — миттю відмерла Сара і окинула його зовсім іншим поглядом. Скоріше зацікавленим ніж наляканим. — Я не знаю що робити, — заглянувши йому нарешті в очі, продовжила вона. — У нього видіння. Його лихоманить… Він рветься додому…

— З ним усе буде гаразд, — оцінивши найближчі перспективи, промовив він. — Це не вб’є його, не хвилюйся. — Але це зовсім не заспокоїло Сару. Вона виглядала ще більш схвильованою і, принюхавшись, він відчув запах крові. Ледь помітний зараз. — Боюся, кров не допоможе цій рані загоїтися швидше, — випередивши будь-які її запитання, промовив він. — Але твоя присутність явно полегшить його страждання. — Дівчина прикусила губу і в її очах відобразилося разом стільки страху, стільки болю. Вітольд хрипло вилаявся і закинув рушник на плече. — Послухай мене, — підійшовши ближче промовив вампір, — отрута упиря не вб’є його. Тут в домі він у повній безпеці. Просто прослідкуй за тим, щоб він нікуди не виходив, і будь поряд в моменти приступів. Це допоможе йому швидше повернутися в реальність. Ви багато часу проводили разом. Я не знаю, як довго це триватиме, просто наглянь за ним і тримай Кіт поруч. Не хочу, щоб вона покидала маєток. Не подобається мені вся ця історія з упирями.