Розділ 16

Сара сиділа за столом в бібліотеці і ліниво гортала книгу. Кіт не могла заснути. Її хвилювання було таким помітним. Вона робила вигляд, що читає книгу, але насправді не перегорнула і сторінки відколи Вітольд переступив поріг дому.

— Уже пізно, — закривши книгу, промовила Сара.

Кіт здригнулася і розгублено подивилася на неї.

— Якщо стомилася, можеш іти. Я ще недовго…

— З ними все буде гаразд, — не дала їй договорити Сара.

Кіт різко видихнула і, поставивши книгу на стіл, опустила погляд на свої тремтячі долоні.

— Знаю, просто…

Сара підійшла ближче до неї і присіла на стілець поряд.

— Ти сильно підросла з нашої останньої зустрічі.

— А ти думала, я вічно буду дитиною?

Сара мимоволі усміхнулася. Щоправда, усмішка ця була зовсім не радісною. Для неї час давно зупинився. Вона застрягла. В одну мить усе її життя перевернулася з ніг на голову. Вона втратила все. Її рани були настільки глибокими і настільки болючими, що вона зовсім не помічала плину часу. І зараз після слів Кіт, вона раптом усвідомила, що втратила майже п’ятнадцять років свого життя.

— Вітольд сильніше ніж здається, — зрештою промовила Сара. — Це тільки ти знаєш його як ніжного і турботливого брата. Ти просто не бачила іншу його сторону.

— Ві не в порядку… Ти не бачила його надто довго. Він уже не той, яким був десять років тому. Думаю, він знав, що рано чи пізно по нього прийдуть. Боюся, він готовий був здатися. І якби не ви…

Сара насилу витиснула з себе усмішку.

— Не верзи дурниць. Це ж Ві. Він зміг впоратись з шістьма нестабільними підлітками. Хтось іще здатен на таке?

— В цьому і суть… Ми уже не діти… Він виконав своє завдання. Боюсь тепер…

Шурхіт гравію змусив Кіт замовкнути. Вони разом кинулися до вікна і визирнули назовні. Бібліотека знаходилася на другому поверсі, поряд з кабінетом князя. Тут були великі майже на всю стіну вікна і звідси прекрасно було видно дорогу. Ось чому Кіт віддала перевагу бібліотеці, а не своїй кімнаті.

Але автомобіль, що наближався до воріт, Вітольду не належав. І не належав нікому із них. Сара і Кіт одночасно затамували подих, і княжна схопилася пальцями за передпліччя подруги.

— Надто пізно для візиту гостей… — тихо промовила вона.

Сара різко видихнула і кинула погляд на годинника. Уже давно перевалило за північ, але коли це зупиняло таких як вони.

— Пізно для людей, — зрештою промовила вона і кинула погляд на залишений на столі меч.

Треба було частіше вправлятися у фехтуванні. Живучи серед людей, вона почала забувати, що таких як вони одним вистрілом не вбити.

Автомобіль тим часом доїхав до воріт і зупинився. Наступної миті дверцята з боку водія відчинилися і з авто вийшов молодий чоловік. І хоча надворі була темна ніч, половину його обличчя закривали сонцезахисні окуляри. Та цікавив її не він. Хтось знаходився на задньому сидінні автомобіля. Він ймовірно і був тим самим гостем, якого ніхто не чекав. Задзвонив домофон.

— Залишайся тут, — дещо різко промовила Сара і, схопивши меч зі столу, спустилася вниз.

На звук домофону з підвалу вийшов Петер і розгублено подивився на неї. Дзвінок повторився. Сара зняла слухавку. На екрані висвітилося обличчя молодика.

— Князь Вільгельм прибув з візитом, — коротко повідомили в трубці.

Сара не знала усіх князів поіменно. І чесно кажучи не хотіла знати. Візит одного з них не міг віщувати нічого доброго.

— Ми вас не чекали, — обережно промовила вона.

Сара знала, що її слів буде недостатньо для того, щоб чужаки розвернулися і покинули їхні володіння. І все ж, надія помирає останньою.

— Не ввічливо тримати гостей на порозі, — роздратовано відповів їй молодик і зняв окуляри.

Сара мимоволі здригнулася. Гетерохромія досить рідко траплялася серед їхнього виду. Часто вона була характерною рисою напівкровок. Але таке вона бачила вперше. Ліве око хлопця надто сильно виділялося — червоне з вертикальною зіницею, воно наче світилося зсередини. І зараз дивлячись через екран домофону в різнокольорові очі хлопця вона точно знала, що перед нею не вампір. Принаймні не чистокровний. Несподівано на плече хлопця лягла чиясь рука, і він відійшов вбік, пропустивши вперед високого темноволосого чоловіка, з яскравими синіми очима.

— Ми знайомі Олівера і приїхали запропонувати допомогу, — м’яко промовив чоловік. Сара тільки сильніше напружилась. — Може впустите нас і разом почекаємо на повернення вашого князя?

Петер підійшов до неї і накрив долонею її плече. Сара нахмурилась. Буде неправильним і далі тримати їх на вулиці. Але й впустити всередину вона їх не могла. З іншого боку, що завадить їм увірватися в будинок силою, якщо вони того забажають?

— Впусти їх, — несподівано промовила Кіт. — Він правий тримати на порозі вартового Деймоса і справді вкрай неввічливо.

Чоловік усміхнувся і Сара здригнулася усім тілом з недовірою озирнувшись на Кіт. Дівчина тільки кивнула і вказала на кулон, що висів на шиї незнайомця.