Розділ 15

Опинившись на вулиці, дівчина деякий час не знала куди їй іти. Готель в якому вони зупинилися знаходився на краю міста. І їй знадобився час, щоб зорієнтуватися на місцевості.

Влада могла б виїхати автобусом або поїздом, але зараз уже не була впевнена в тому що це розумно. Після сьогоднішнього вона боялася, що її могли чекати і на залізничному вокзалі, і на автостанції. Маленький параноїк в ній тремтів від страху. Але вона не дозволила йому оволодіти собою.

Видихнувши білу хмарку, Влада усвідомила, що на вулиці мороз. Але холоду вона зовсім не відчувала. Думки розбігалися, перед очима все розпливалося. На мить вона заплющила очі і затамувала подих.

Треба було подумати. Вона знала місто. Жила тут, працювала. Таксі? Надто дорого. Вона знала кількох таксистів, але їхні номери були записані в її мобільному. Вона знала також декілька зупинок, на яких водії маршруток підбирали пасажирів після автостанції.

На мить ця ідея здалася їй вдалою, а тоді вона згадала ким є, і зрозуміла, що не зможе себе контролювати в переповненому людьми автобусі. Навіть якщо вдасться відбити собі нюх якимись парфумами, вона не була впевнена в тому, що не зірветься і не накинеться ні на кого.

Зараз сильно допомогли б чудодійні таблетки Саші, жаль вони не подумали про них, коли покидали квартиру.

Влада мало не розплакалася від відчаю. А тоді її думки знову повернулися до залізниці. Зазвичай в приміських поїздах небагато пасажирів, особливо так пізно вночі. Їй зараз було байдуже куди. Головне виїхати з міста. І тоді вона згадала про невеличку станцію за межами міста. Там зупинялися поїзди, і якщо вона правильно зорієнтувалася, станція та знаходилася зовсім недалеко звідси.

Ухваливши остаточне рішення Влада повернулася спиною до центру міста і попрямувала в бік станції. Вона точно не знала котра година. І не пам’ятала розкладу руху поїздів. Якось їй доводилося працювати в барі поряд з вокзалом і вона бачила декілька приміських поїздів, що відправлялися з вокзалу вночі або під ранок. Влада сподівалася встигнути на один з них.

Шукати там її навряд чи будуть. Станція була надто маленькою. Там навіть каси не було. Квитки пасажири купували безпосередньо в поїзді.

Попри дику слабкість і ломоту кісток, Влада старалася іти швидко. Але те, що на карті виглядало як декілька міліметрів на місцевості виявилося довгими і виснажливими кілометрами.

Чим далі вона йшла, тим менше на її шляху траплялося багатоповерхівок. Ближче до краю міста розташовувалися заводи і майстерні. Їй траплялося проходити щонайменше повз три магазини будівельних матеріалів. Невдовзі зникли і вони. Зрештою, вона вийшла на дорогу, що вела за межі міста. Від залізничної колії Владу відділяла вузька лісосмуга. Вона точно знала, що десь тут має були стежка, яка приведе її прямісінько на зупинку, і боялася її пропустити. А тому зовсім не звертала увагу на неприродну для ранкових сутінок тишу. Відсутність пташиного співу, могла б її насторожити, якби Влада прислухалась до них.

Вона ж була зосереджена на пошуках стежки. І коли нарешті побачила, радісно ступила на неї, проігнорувавши гидотний трупний запах. До тями її привів хруст. Але було уже надто пізно.

Щось врізалось в дівчину з такою силою, що вона впала на землю. Сухе гілляччя і трава до крові подряпали її долоні, але вона навіть не встигла цього усвідомити. Гострі пазурі відчайдушно намагалися дотягнутися до її лиця. Влада не одразу зрозуміла, що цокіт, який вона чула, – це клацання зубів. Її рятував рюкзак. Він служив своєрідним бар’єром між нею і нападником.

Нестерпний сморід заповнив її ніздрі. Здавалося, вона більше не зможе вдихнути. І дивним чином це додало їй сил. А може каталізатором послужив страх. Дівчина відштовхнулася від землі і перевернулася, скидаючи з себе потвору. Але їй наче зовсім не було боляче. Уже через мить істота накинулася на неї знову.

Влада тільки встигла виставити руки вперед. Але це не врятувало її від гострих пазурів. Гнилі кігті розпороли її шию, плечі. Створіння відчайдушно намагалося дотягнутися до її шиї зубами. Влада пручалася з останніх сил і в якусь мить її страх трансформувався в лють. З грудної клітки вирвалось загрозливе гарчання і вона таки змогла відкинути від себе чудовисько.

Зістрибнувши на ноги, Влада кинулась навтьоки. Вона бігла так швидко, як тільки могла, спотикаючись через крок, і навіть не помітила, коли зійшла зі стежки. Сподівалася тільки, що ті гіляки, що драпали оголені ділянки її шкіри зможуть сповільнити потвору. Але все було даремно. Тріск лунав все ближче. Її наздоганяли.

І тут Влада почула гудок потяга. На мить її серце завмерло. Вона навіть не знала чи в правильному напрямку біжить. У неї не було часу це з’ясовувати. Дівчина орієнтувалася на звук.

Крізь сплетіння гілок пробилося ще не ясне поки світло від прожектора, коли потвора її наздогнала. Від удару Влада знову впала і покотилася вниз крізь колючі кущі в бік залізничної колії. Потвора приземлилася зверху.

Дівчина не встигла зреагувати, і тупі зуби вчепилися в її руку поряд із ліктем. Від болю на очах виступили сльози. Але Влада продовжила боротися, і в якусь мить її погляд зосередився на обличчі потвори.

Гудок поїзда прорізав простір довкола і світло прожектора наповзло на них. На якусь мить Влада забула як дихати. Це була дівчина. Вони були приблизно одного віку. Тільки Влада була жива. А ось ця істота…