Розділ 14

Її серце все ще божевільно колотилося, а руки тремтіли. Вона сама не знала чому так злякалася. Появу вампіра вона відчула, одразу. Після роз’яснень відьми, розпізнати сигнали виявилося напрочуд легко.

— Все гаразд? — нахилившись над нею, схвильовано запитав Саша.

Маршрутка була переповнена, і Влада могла зрозуміти його занепокоєність. На щастя, та кількість парфумів, яку він на неї вилив не тільки перебила її запах. Їй заклало ніс, а очі сльозилися, але завдяки цьому, вона зовсім не відчувала запахів інших людей.

Кивнувши, у відповідь на його запитання, Влада вхопилася пальцями за куртку друга.

— Вибач, це так по-дурному, — тихо промовила вона.

Саша заперечно мотнув головою.

— Я боявся, що вони прийдуть. Навіть якщо ми помилилися, краще перестрахуватися.

Влада нахмурилась і опустила голову.

— Мені необхідно потрапити в гуртожиток. — Саша кинув на неї роздратований погляд. — Там усі мої речі. Мені потрібен змінний одяг.

— Я все тобі куплю….

Саша запнувся під її гнівним поглядом і прикусив губу.

— Я навряд чи зможу туди повернутися, — через деякий час, промовила Влада. — Речі потрібно забрати.

— Там тебе можуть уже чекати. Цей вампір міг бути не один.

— Ми навіть не впевнені, що він прийшов туди по мене. Він міг просто проходити повз, — заперечила дівчина.  

— Чому ти така вперта? Невже так важко довіритись мені?

Влада нахмурилась, але так і не встигла відповісти. Водій різко загальмував і дівчину кинуло вперед, прямісінько в обійми Саші. Вона тихо вилаялася і вчепилася пальцями в футболку друга. Різко видихнувши, дівчина спробувала відсторонитися, але Саша не відпустив.

Тоді Влада підняла голову і натрапила на пронизливий погляд друга. Його обличчя знаходилось надто близько. Заготовлена уже відповідь вилетіла з голови і дівчина мимоволі затамувала подих.

Несподівано тепло його тіла стало особливо відчутним. Жар розповзся від його долоні вверх по хребту. І Влада відчула як її обличчя червоніє.

— Я настільки ненадійний? — продовжив тим часом хлопець.

Влада різко відвернулася і глибоко вдихнула. Їй знадобилося декілька хвилин, щоб впорядкувати думки. І увесь цей час вона дивилася в вікно, доки зрештою її погляд не зачепився за знайому вивіску.

— Ми виходимо тут! — надто голосно крикнула вона, щойно маршрутка зупинилася.

Пасажири дружно повернули голови в її напрямку і Влада почервоніла ще сильніше. Зате Саша відпустив. Вийшовши на вулицю, Влада декілька перших хвилин просто безцільно йшла вперед, намагаючись не думати про те, що щойно трапилось. Але Саші явно не сподобався вибраний нею маршрут.

Піймавши за руку, він змусив Владу зупинитися, а тоді ще й обійшов по колу, щоб стати перед нею.

— Що зі слів: «він може бути не один», ти не зрозуміла?

Влада різко видихнула і спробувала вивільнити руку, але хлопець не відпустив, натомість стиснувши її мало не до болю.

— Ти не розумієш… Ті речі – усе, що в мене є. Там і мої заощадження також, — Влада чи не вперше пошкодувала про те, що не відкрила депозитного рахунку в банку, як їй радив Саша. Усю зарплату вона складала в пакетик, і зараз той пакетик знаходився в гуртожитку, разом з рештою її речей.

Після візиту до стоматолога в її гаманці залишалося якихось триста гривень готівкою і банківська карта, на яку їй перераховували стипендію. Вона старалася не знімати багато з карточки, але тих грошей навряд чи вистачить для оренди житла. Та й стипендію виплачувати перестануть, щойно вона перестане відвідувати заняття.

— Проблема не в довірі, — зрештою промовила вона. — Ти і сам знаєш, я довіряю тобі більше, ніж кому-небудь іншому.

Саша різко видихнув і відвернувся. Деякий час він стояв до неї спиною.

— Ти не хочеш від мене залежати…

Влада поморщилася і вчергове спробувала вивільнити зап’ястя з руки друга і цього разу його пальці стиснулися ще сильніше. Влада зашипіла від болю і вчепилася пальцями в його руку.

— Саша!

Хлопець здригнувся і таки відпустив її руку. Бліда шкіра поступово почервоніла.

— Вибач… Я просто…

— Я сама не хочу потрапити в пастку, Саш. Якщо відчую вампіра поблизу, не стану підходити близько, обіцяю.

Саша їй уступив. Якщо задуматись, так було завжди. Варто було їй на чомусь наполягти, і Саша уступав.

До гуртожитку вони йшли мовчки. Саша не зводив з неї очей. Влада відчувала його погляд і почувалася ідіоткою. Вона все прекрасно розуміла. І усвідомлювала, що скоріш за все не зможе втекти, якщо зустрінеться з вампіром сам на сам. Але і відмовитись від нажитого не могла. Та й речей у неї було не так уже й багато.

Вона сподівалася також, що ніхто не стане її там зараз чекати. Чесно кажучи, Влада все ще не до кінця вірила, що той вампір шукав там її. Зрештою, він міг просто проходити повз. А те, що подивився прямісінько на неї через вікно… Холод овіяв її шию і спустився вниз по спині.