Розділ 13

— Ось ми знову і зустрілися, — темноволосий слідчий неквапливо присів за стіл, уважно роздивляючись Вітольда.

Ві забув одягнути окуляри, які ховали від допитливих очей надто молоде для тридцяти п’яти річного чоловіка обличчя. Але роздивлявся його слідчий не через це. Не потрібно було читати думки, щоб знати про що він думає.. Сидячи навпроти чоловік відчайдушно намагався приміряти на нього характеристику підозрюваного. Дарма Вітольд цікавився в поліції вбитою студенткою. Цей слідчий подобався йому. Буде прикро, якщо чоловік докопається до суті справи.

— Ви і цю справу будете розслідувати?

— Дві студентки одного університету. Тіло однієї із них тільки недавно знайшли. І ось зникає ще одна. Хоча, як на мене говорити про зникнення надто рано. Щоправда, зі слів сусідок, їй нікуди було іти, вона ні з ким близько не спілкувалася і ніколи не пропускала заняття без поважної причини.  — Вітольд відчув, сильне запаморочення, і вхопився пальцями за стіл. — Ви маєте кепський вигляд …

Князь глибоко вдихнув, намагаючись абстрагуватися від чужих переживань, але це не надто сильно допомогло. Почекавши хвилину, він відпустив стіл і стер рукою піт з шиї.

— Мабуть, підхопив якусь заразу, — вичавив він з себе криву усмішку. — З вечора знобить. То на чому ми закінчили.

Йому раптом на думку спала прекрасна ідея.

— Наскільки близько ви були знайомі зі студенткою?

Вітольд знизав плечима.

— Як з усіма. Я викладаю кримінальне право. І веду семінарські заняття в її групі.

— А мені розповідали, дещо інше…

— Вахтерка? — уточнив Ві і провів рукавом під підборіддям. — Думаю, мене неправильно зрозуміли. Ми просто розмовляли.

— Пізно ввечері, на порозі гуртожитку? Куди ви намагалися її відвести?

Вітольд хмикнув і відкинувся на спинку стільця. Методи ведення допиту були йому знайомі. І все ж, коли їх застосовують на тобі, це неабияк дратує.

— У нашої вахтерки надто жвава уява. Ви впевнені, що студентка зникла? Може вона просто не захотіла повертатися в гуртожиток.

— Її не було на заняттях, і її телефон не відповідає. В світлі останніх подій….

— Я так розумію, її друга ви також уже опитали, — не витримавши, перебив чоловіка Вітольд.

— Якого друга? — нахмурився слідчий, і у Вітольда сіпнулось око.

Тобто про їх невинну розмову вахтерка поліції розповіла, а про бісячого хлопчину, який усюди за нею хвостиком ходив, і словом не обмовилась.

— Його не складно буде знайти. Думаю він чи не єдиний студент університету з монгольським корінням. Якщо правильно пам’ятаю, його звуть Саша.

Вітольд шкодував про те, що раніше про це не подумав. Поліція запросто відшукає хлопчину. А разом з ним і Владу. А, отже, йому не доведеться більше думати про те, як її знайти.

Вітольд був впевнений в тому, що хлопчина живий. Влада була надто голодною. І транслювала свій голод все більш чітко, так що часом йому здавалося, наче це його шлунок зводить спазмами.

****

Інформації було надто багато. Вони ще довго говорили з бабусею Саші, і Влада добре пам’ятала, що пообіцяла жінці. А тому, не зводила з друга очей, відтоді, як він виштовхав родичок з квартири. Саша явно очікував іншого, і зараз виглядав серйозно занепокоєним.

— Ти уже втретє миєш цю чашку, — зауважила Влада, порушивши тим самими затяжну мовчанку.

Саша роздратовано жбурнув посудину в раковину і та розлетілася на дрібні шматочки заповнивши кімнату гучним дзвоном. Влада мимоволі поблідла.

— Що вона тобі сказала? — вкотре запитав він.

А у них ймовірно була значно більша різниця у віці, ніж вона вважала раніше. Влада схилила голову на бік, оглядаючи друга з ніг до голови і, зустрівшись з ним поглядом, прикусила губу.

— Чорт! Я не повинен був з нею зв’язуватися. Я думав, вона зможе допомогти.

— Вона допомогла, — поспішила заспокоїти Сашу Влада.

Жінка багато їй розповіла, і тепер Влада знала, що потрібно робити. Звичайно її життя стало складнішим. Ймовірно, їй доведеться відмовитись від того майбутнього, яке вона собі запланувала. Але це не так страшно, як бажання впитися зубами в шию Саші. Його запах все ще дражнив її ніздрі, і це неабияк хвилювало Владу.

— Ти не зводиш з мене очей… — опустивши голову і вхопившись руками за раковину, промовив Саша.

Влада не знала, що на це відповісти. Вона хотіла запам’ятати друга, перш ніж покинути його назавжди. Їй не можна було залишатися в цьому місці. Якщо Орленко був причиною того, що з нею відбувалося, їй слід триматися від нього якнайдалі.

— Вона сказала тобі, що я таке? — опустивши голову запитав Саша.

— Вибач, Саш, світ не крутиться навколо тебе. Ми говорили про мене.

— Чому тоді ти не перестаєш на мене витріщатися? — Влада знітилась, не бажаючи його обманювати, але погляду не відвела. — Не мовчи...

— В тебе очі світяться, — нахиливши голову на бік промовила Влада.