Розділ 12

Вітольду знадобилося декілька хвилин, щоб остаточно отямитись. І увесь цей час він з сумнівом дивився на листок в своїх руках. Демони ніколи не славилися ні добротою, ні безкорисливістю. Ще більш дивним це здавалося зараз після розпаду Тріумвірату. Запропонувавши йому свою допомогу Дівора явно переслідував якусь ціль. Саме перебування демона, нехай навіть і напівкровного, в світі людей не віщувало нічого доброго.

Вітольд тихо вилаявся і глибоко вдихнув. У нього просто не було часу і сил розбиратися ще й з цим. В якусь мить він зіжмакав листок, і навіть збирався викинути його в смітник, але в останню секунду передумав.

Він добре знав на що були здатні демони з їх гіпнозом. І було б нерозумно відмовлятися від такої допомоги. Особливо зараз, коли в це влізли люди.

Він не любив вбивати, а надто ні в чому не винних людей. Якщо вони не знайдуть чужака найближчим часом, з’явиться надто багато тих, хто щось знає або підозрює. Якщо можна буде підправити їхню пам’ять, відпаде необхідність вбивати. Питання тільки в ціні, яку доведеться за таку допомогу заплатити.

В результаті, Вітольд зберіг номер демона і тільки після цього відчинив двері кабінету. Як він і очікував, Сара і Петер все ще були в коридорі.

— Ти відпустив його!?

Вітольд скрипнув зубами і невдоволено подивився на Сару.

— Дівора не той, кого хтось із нас зміг би втримати. Він може втопити все місто в крові, і ніхто не зможе йому в цьому завадити. Тим паче, я сумніваюся в тому, що він якось причетний до смертей в місті. Йому зовсім не обов’язково вбивати, щоб роздобути кров.

— До речі, про це. Як ти міг запропонувати йому мою кров? — дала волю обуренню Сара.

— Не зараз, — застережливо глянув він на дівчину і повернувся обличчям до Петера. — Мені потрібно, щоб ти закликав усіх. У мене несподівано з’явилися невідкладні справи.

Сара тихо засопіла. Поки Петер виконував його прохання, Вітольд повернувся за свій стіл і набрав номер Олівера.

— Що там відбувається? — потерши рукою шию, запитав князь, щойно вампір відповів на дзвінок.

— Вампірів я не бачив, якщо ти про це, — обережно промовив хлопець. — Зате поліцейських цілий двір. Хтось повідомив про зникнення нашої студенточки.  

— Мені потрібні подробиці, Олі, — стомлено промовив князь. — Послухай їх для мене. Я скоро приїду… І будь насторожі. Десь у місті може бродити упир. Зброю я привезу.

Олівер тихо вилаявся.

— Не хвилюйся, — зрештою промовив він. — Я здатен себе захистити.

З цими словами він завершив виклик, і Ві знову подивився на Сару.

— Я запропонував йому кров із ввічливості. Він частково вампір, і йому потрібна наша кров, щоб завершити перехід. Була надія, що наситившись, він швидше покине нашу територію. Наступного разу неодмінно запитаю твого дозволу, перш ніж робити це.

Сара все ще дивилася на нього невдоволено, але змовчала. Тим часом повернувся Петер і вслід за ним в кабінет почали заходити усі інші. Вітольд провів поглядом сестру і винувато опустив голову. Якщо в неї і був гарний настрій зранку, він зіпсував його своєю поведінкою.

Він справді хотів поговорити з нею. Вчора, коли він прийшов під її двері, щоб вибачитись за грубість, вона не захотіла його бачити.

«Я не злюсь, правда, — з-за дверей запевнила вона його. — Я все розумію. Просто…»

Вона так і не договорила, тільки схлипнула, і змовкла. Вітольд залишив подарунок під дверима, так і не наважившись більше до неї заговорити. Його мучила совість, і з кожною хвилиною почуття вини посилювалось. Але у нього не було на це часу.

Ві ненавидів це, але не міг пересунути інтереси клану на задній план. Його батьку дивовижним чином вдавалося підтримувати баланс між інтересами сім’ї і клану. Ві все ще був надто молодим для цього.

— Мені потрібно знати точно, з чим ми маємо справу, — щойно зачинилися двері, промовив князь. — І поки я не переконаюся, що це безпечно, вам краще не покидати будинок поодинці.

— Ми навіть не знаємо, чи цей упир дійсно існує, — подав голос Сем, і Вітольд невдоволено подивився на нього.

— Добре, що ти про це заговорив…

Сем нахмурився і відступив на крок. Він все ще мав сонний вигляд. З розтріпаним волоссям і синцями під очима, хлопець наче щойно прокинувся. Зміна часових поясів далася йому нелегко. І все ж, він був найсильнішим в клані, якщо не брати до уваги Вітольда. Сем походив із сім’ї воїнів. Представники його роду віками захищали князів. Сила була в його крові. І бойові мистецтва йому легко давалися.

— Я їду в морг? — не приховуючи роздратування уточнив зрештою Сем, і Вітольд кивнув.

— Тобі знадобиться зброя, — додав він, і підійшов до стіни за своїм столом. — В перші дні упир боятиметься світла і води, але всяке може бути. Не хочу, щоб тебе застали зненацька.

Сем розстібнув куртку і витягнув пістолет із кобури. Вітольд почув, як він перезарядив зброю і тяжко зітхнув, натиснувши на сховану серед ліпнини кнопку. Частина стіни виступила вперед і Вітольд з легкістю посунув двері сховку вбік, відкриваючи погляду вампіра арсенал старовинної зброї.

— Цим, — вказавши на пістолет, промовив Ві, — ти його навіть не сповільниш. Упир – це той самий труп. Він не відчуватиме болю. Навіть простреливши йому голову, ти навряд чи зможеш його зупинити. Єдиний спосіб його вбити – відсікти голову, а тіло розрізати на шматки і спалити. Тіло упиря не повинно потрапити в руки людей. Ми повинні зробити усе, щоб не допустити зайвих жертв. Я зовсім не хочу вбивати когось тільки за те, що він надто багато знає.