Розділ 11

Вітольд усю ніч провів в підвалі. Серед сотень томів їхньої історії йому потрібно було знайти один, в якому була б згадка про стан, в якому він зараз перебував. Пошуки ускладнювалися тим, що в різні часи літописи велися різними мовами, і не всі з них чоловік добре знав. Колись їхній клан налічував сотні вампірів. Вони постійно кочували, оскільки, не могли надовго затримуватися в одному місці. Літописці змінювали одне одного. Мало того, що писали вони різними мовами, ще й почерк у кожного з них був специфічним.

Зараз, наприклад, Вітольд тримав в руках літопис написаний французькою. Літописцем тоді був Жерар Фон’є. Особисто його Ві не знав, але чув про нього від батька. Вампір сконав в липні 1349 року, підхопивши чуму від портової шльондри в Гасконі. В літописі він досить детально описував усі свої симптоми. Помирав вампір довго. Його тіло цілий рік боролося за життя. Йому то ставало краще, то різко робилося гірше. Ві уже читав цей літопис одного разу. Жерар особливу увагу приділяв медицині. Не всі людські хвороби могли зашкодити вампіру. Ще більшою рідкістю було, коли хтось із них помирав від недугу. Зазвичай вампіри не помирали своєю смертю. Жерар став рідкісним винятком. Його мати була людиною. Загалом в ті часи від чуми згинуло семеро вампірів. Усі вони були напівкровними. До чистокровних пошесть не чіплялася.

Але зараз Вітольда цікавило не це. В старовинному літописі він намагався відшукати щось, що могло б пролити світло на диковинний зв’язок, що виник між ним, і юною вампіршею. За сто п’ятдесят років роботи літописцем Жерар записав багато нетипових випадків із життя вампірів. Але потрібного Вітольд поки відшукати не зміг.

Грубі кам’яні стіни не пропускали ні звуку ззовні, тож, Ві одразу зрозумів, коли у нього з’явилася компанія. В абсолютній тишині неможливо було не почути тихих кроків.

— Кіт все ще дується? — випередив він будь-які запитання.

Вампір завмер, і Вітольд вловив його запах. Це був Петер. Злегка нахмурившись, князь відірвався від літопису, і глянув на хлопця.

— Ем… Не думаю… Вона виглядала веселою, коли спускалася сьогодні зранку на сніданок. Я тут з іншого приводу, — поспішно випалив він.

Вітольд потер пальцями шию і різко видихнув.

— Щось серйозне? — уже передчуваючи неприємності, запитав він.

— Більш ніж… Тіло жертви зникло з моргу.

З цими словами хлопчина підійшов до стола, за яким він сидів, і поставив перед ним планшет. Князь мовчав декілька хвилин, читаючи статтю, після чого різко встав.

— Не думаю, що Союз наважиться на подібне. Не після того, як люди виявили труп.

— Це воно? — забравши планшет запитав Петер.

Вітольд різко видихнув і заглянув вампіру в очі.

— Про всяк випадок треба все перевірити. Але скоріш за все так і є. Треба попередити усіх. Воно буде голодним і полюватиме в першу чергу за нашою кров’ю.

— Сподіваюся, упир кинеться по сліду творця. Тоді у нас буде менше роботи.

— Воно не зможе вбити його, чи когось із нас, тільки покалічити. Рани від їхніх зубів і нігтів погано гоються і можуть суттєво ослабити. — Вітольд зняв куртку з вішака і попрямував до виходу з підвалу. — Треба попередити усіх, щоб виходячи на вулицю, брали з собою зброю. Один упир не несе для нас загрози. Проблеми почнуться, коли їх буде декілька. Вони збиваються в зграї і нападають гуртом. Можуть розірвати тебе на шматки за лічені секунди.

— Яким психом треба бути, щоб напоїти своєю кров’ю людину?

Вітольд зупинився перед самісіньким виходом і повернувся обличчям до хлопця.

— Наша кров робить людей сильнішими, вона може загоїти рани, покращити слух, зір. І навіть продовжити життя, якщо пити її регулярно. Можливо, йому самотньо. А якщо він не знає, хто такий, і що з ним відбувається…

— Він намагатиметься створити собі подібних, — здогадався Петер і нарешті порівнявся з ним на сходах. — Ти уже бачив упиря в живу?

Вітольд скривився і кивнув.

— Огидне явище, — чесно зізнався він. — Наша кров якимось чином реанімує тіло мерця, але не зцілює його. Труп продовжує гнити. Відповідно випромінює страшенний сморід. Ти одразу зрозумієш, коли відчуєш його. Запах сильніше з кожним днем, тож знайти його не буде проблемою. Головне не втрачати пильності.

— Воно нападатиме на людей? — уже перед самісінькими дверима запитав Петер.

— Не одразу. Сподіваюся, нам вдасться впіймати його раніше.

З цими словами Вітольд відчинив потаємні двері, і завмер, щойно його ніздрі вловили незнайомий запах.

— У нас гості, — поспішно зачинивши за Петером двері, повідомив він.

Вампір кивнув, давши зрозуміти, що також вловив запах незнайомця. Пахнуло вампіром, і Вітольд одразу ж насторожився. Він не чекав гостей. І в нього були всі підстави не довіряти вихідцям з інших кланів.

Незваний гість чекав на Вітольда в залі. Сара, ймовірно, збиралася про нього повідомити, бо якраз протягувала руку до дверей, коли Вітольд відчинив їх.

Відчувши його появу незнайомець перестав роздивлятися люстру і зосередив свій погляд на князеві. Виглядав він дуже молодо. Високий, широкоплечий, одягнений в світлу футболку і джинси. Сині очі, пшеничного кольору волосся. Вітольд все намагався відшукати в його зовнішності щось, що видало б його походження, але не зміг. На щастя хлопець вирішив не тягнути зі знайомством і протягнув князю руку.