Розділ 9

Влада несподівано опинилася в непроглядному лісі. Було темно і холодно. І вона бігла. Щось постійно наздоганяло її, і вона ніяк не могла зрозуміти що це було. І назад обернутися не могла, здавалося, якщо зробить це, то обов’язково спіткнеться. Вона і так постійно зачіпалася за корені дерев.

Дихати ставало все важче. В непроглядній темряві тоненький промінчик світла здався їй порятунком. Вона побігла на нього і несподівано опинилася на залитій сонцем галявині. На секунду світло осліпило її. Вона прикрила лице руками.

Її увагу привернув приглушений дитячий сміх. Вона повільно забрала руки і повернулася на звук. З повною корзиною яблук в руках поляною йшла неймовірно красива жінка. Висока, струнка з тоненькою талією, вона була одягнена в довге плаття, що залишало відкритими плечі. Риси обличчя були злегка розмиті, але Влада змогла роздивитися блакитні очі і усміхнені червоні губи. Пряме чорне волосся спадало до пліч і під сонцем відливало червоним.

Дівчина так захопилася розгляданням жінки, що не одразу помітила маленьку дівчинку. Та носилася поляною голосно сміючись. За нею нісся молодий чоловік. Його каштанове волосся химерними кучерями спадало до пліч. На обличчі трималася усмішка, хоч він і намагався виглядати суворим. Граційний, як дикий звір він переслідував свою «здобич», і дозволяв їй втекти, коли вона не встигала вчасно ухилитися.

Очі його були такими ж золотистими, як і у Влади… Як і у дівчинки на галявині. Влада різко подалася вперед і наче винирнула з води.

Судорожно вдихнувши, вона провела по обличчю руками, намагаючись відкинути за спину сплутане волосся, і несподівано усвідомила, що плаче. Це вперше вона пам’ятала, прокинувшись в сльозах, що їй приснилося. І це приголомшило її. Сон не був страшним… Скоріше – ностальгічним…

Але обдумати все як слід, вона не змогла. Здавалося, вона проковтнула камінь – таким важким відчувався її шлунок. Нудота підступила до горла і дівчина різко зіскочила з ліжка. Надворі уже стемніло, але вона без проблем відшукала ванну, і щойно зачинила за собою двері, її вирвало.

Здавалося все її тіло горить у вогні. Шкіра покрилася потом, волосся липнуло до шиї, спини, лиця.

Несподівано теплі пальці зібрали волосся з її обличчя, і Влада вдячно стиснула рукою зап’ястя друга.

Саша заспокійливо поплескав її по спині, але не вимовив ні слова, доки її шлунок не спорожнів повністю. Їй жаль було приготованої другом їжі. Вечеря справді була смачною. І вона з задоволенням з’їла усе, але навіть після подвійної порції все ще відчувала голод. Зараз же, коли її шлунок спорожнів, це відчуття посилилось.

Тремтяча і знесилена, вона прислонилися щокою до стіни і заплющила очі. Вона не хотіла нічого бачити – зображення танцювало перед її очима, викликаючи ще сильнішу нудоту.

Саша присів поряд, вона відчувала, як він пальцями забирає волосся з її обличчя, і їй хотілося провалитися крізь землю.

— Тобі легше? — нарешті, запитав він.

— Угу, — не розплющуючи очей відповіла вона.

— Ось, прополощи рота…

Щось холодне торкнулося її губ, і Влада забрала стакан з рук друга.

— Ти вся гаряча, — притуливши долоню до її чола, зауважив Саша.

Влада не відповіла. Їй важко було говорити. Нею оволоділа така сильна слабкість, що вона ледве могла втримати стакан в руках.

Владі знадобився час, перш ніж вона змогла знову поворухнутися. Кожен м’яз в її тілі, кожна кісточка боліли і нили. А ще цей нестерпний голод, що буквально пожирав її зсередини.

І все ж, поступово їй ставало краще. Запаморочення відступило, і вона змогла нарешті розплющити очі.

Саша сидів перед нею в одних тільки піжамних штанах. Ймовірно, вона розбудила його. Ніхто з них не вмикав світла, але це не заважало Владі бачити все. І в якусь мить її погляд зосередився на пульсуючій жилці в нього на шиї. У Саші була гладенька біла шкіра. В темряві вона здавалося світилася зсередини. Влада могла заприсягтися, що чує його серцебиття. Воно повільно прискорювалося, і в якусь мить, хлопець злегка нахилив голову. Його підборіддя закрило від її погляду пульсуючу вену, і дівчина різко підняла погляд на його обличчя.

Очі Саші злегка світилися в темряві, як це буває у собак, чи котів, і це миттю отверезило її.

— Пробач, — опустивши погляд на свої руки, промовила вона.

— Знаєш, на мене і раніше так дивилися дівчата, щоправда жодна із них, насправді не хотіла мене з’їсти, — спробував пожартувати хлопець, але Владі було не до веселощів.

Вона і справді розмірковувала над тим, наскільки тонкою і піддатливою має бути його шкіра в тому місці. Варто було уявити, як вона його кусає, і її ясна занили, а рот наповнився металічним присмаком. Вона провела язиком по місцю, де ще недавно була рана і намацала гострий кінчик ікла. Її зуби росли надто швидко.

— Це не так страшно, як ти собі уявляєш, — наче прочитав її думки друг. — В цьому навіть є щось сексуальне, тобі так не здається.

Влада роздратовано подивилася на нього.

— Серйозно? — піймавши його погляд розізлилася Влада. — Що може бути сексуального у вбивстві людей?  

— Наскільки я знаю, вампіри нікого не вбивають, — поспішно промовив він. — Трапляються серед них, звичайно і виродки, але не треба судити усю расу за вчинками деяких її представників. Це люди схильні пам’ятати тільки зло. Не потрібно їм уподібнюватися. Ти сама вирішуєш ким бути. Кров, що тече в твоїх венах не робить тебе злою.