Розділ 2

— Досить мене обнюхувати, на нас уже люди ззираються, — обурено прошипіла Влада, коли Саша в черговий раз нахилився до неї.

— Просто…

— Що? Мене вирвало, цілком нормально, що від мене тхне. Дивно те, що ти продовжуєш…

— Справа не в цьому, — перебив її несподівано Саша. — Розкажи мені, що з тобою відбувається.

— Нічого зі мною не відбувається…

Вона уже починала шкодувати про те, що відмовилась від допомоги Орленка.

— Тоді для чого тобі цей бісів капюшон? — і він стягнув його з неї.

Промінчик сонця, пробрався крізь крони дерев і засвітив їй прямісінько в око. Влада зашипіла і відвернулася, а Саша невдоволено навис над нею. Поки вона одягала капюшон, він мовчки стояв поруч.

— Відколи це ти почала ховатися від сонця? — щойно вона повернулася до нього обличчям запитав хлопець.

— В мене просто підвищена чутливість до світла, — роздратовано відповіла вона. — Лікар уже прописав мені краплі.

Які вона не може собі дозволити. Але про це Саші краще не знати.

— І як давно це почалося? — тим часом продовжив допит хлопець.

— Слухай, я не розумію чому ти причепився. Правда. Я в нормі. Просто…

— Ти не в нормі! — несподівано скрикнув хлопець, і на якусь мить, Влада навіть злякалася його.

Що уже говорити про звичайних перехожих. Його крик здавалося привернув до них увагу усіх в радіусі кілометра. Влада густо почервоніла і вліпила другу потиличника.

— За що? — обурився Саша, але під її злим поглядом, зніяковів і опустив голову. — Пробач, я просто…

— Тримай свої побоювання при собі. Зі мною все буде в порядку.

— Але твій запах змінюється, — собі під носа ледь чутно пробулькотів хлопець.

Влада навіть не була впевнена в тому, що правильно усе розчула. Скоріше за все їй причулося. Та й яке це має значення.

До самісінького гуртожитку вони йшли мовчки. Влада не знала, про що думав Саша. Сама вона намагалася пригадати, коли у неї почалися проблеми з зором. Це не трапилося несподівано. Просто з кожним днем їй ставало все важче дивитися на світло. Спершу це їй зовсім не докучало. Вона просто зменшила яскравість дисплею в телефоні і ноутбуці, й почала носити сонцезахисні окуляри. В перші тижні, вона думала, що очі сльозяться від втоми, адже, через роботу їй доводилося допізна засиджуватися за ноутбуком, щоб встигнути підготуватися до занять. Але час ішов, а ситуація тільки погіршувалася. Зрештою, їй довелося звернутися до окуліста.

Лікар оглянув її, записав щось в свій записник і незворушно повідомив, що з її очима все гаразд. Він не виявив жодних відхилень і припустив, що проблема криється в генетиці. Тим не менш, краплі він їй і справді прописав, щоправда, побачивши їх ціну, Влада, вирішила, що не так вони їй уже і потрібні. Замість рекомендованих лікарем, вона придбала дешевий аналог, але після першого ж застосування її очі напухли і почервоніли, а чутливість до світла так нікуди і не зникла.

Зрештою, дівчина вирішила не експериментувати зі своїм здоров’ям, а зосередитися на навчанні. Сонячні дні невдовзі закінчаться, їх і зараз було мало. З кожним днем на вулиці ставало холодніше, дощі падали через день, а зранку вулиці міста тонули в тумані. Осінь з усіх пір року тепер подобалася їй найбільше.

— Ти точно в порядку? — схвильовано запитав Саша перед самісіньким гуртожитком.

— Все гаразд, — з посмішкою запевнила вона його. — Думаю, просто пиріжок попався несвіжий. Зараз мені уже значно краще.

На тому вони і розійшлися. Принаймні Влада так думала, доки не задзвонив її телефон. Вона уже встигла переодягнутися, і намагалася відшукати свої мюслі в шафі на кухні. Вона точно пам’ятала, що там ще було трішки на дні. Їй би цілком вистачило для перекусу.

Так і не знайшовши їх, вона відповіла на дзвінок. І щойно піднесла слухавку до вуха, побачила пачку від мюслів у відрі для сміття. Що ж, живучи у гуртожитку, цього слід було очікувати.

— Чого тобі? — дещо роздратовано запитала вона, не зводячи очей з порожньої пачки.

— Спускайся. Я чекаю тебе біля входу…

Влада і слова не встигла сказати, а Саша уже відключився.

— Зараза, — собі під носа шепнула вона.

Саша стояв посеред залу на першому поверхі, і за кожним його рухом уважно стежила вахтерка. Тьотя Галя була жінкою грізною, і примхливою. Їй не раз доводилося за шкірку випроваджувати з гуртожитку некликаних гостей, і студентки всім гуртом її недолюблювали.  Владі поки не доводилося мати з нею справ. Вона сподівалася, що і цього разу не доведеться.

— Ось, — щойно вона підійшла, протягнув їй пакет друг. — Я нічого не купував, чесно. Просто прихопив з дому. Там шипшина і рисова каша. З шипшини завари чай, і якщо зголоднієш, поїж рису.

Влада мовчки вислухала його настанови і хоч і з неохотою, але вдячно прийняла пакунок.

— Дякую, — щиро промовила вона.

В її очах Саша уже давно відплатив їй за допомогу. Ба навіть більше, останнім часом саме вона увесь час залишалася перед ним в боргу. Деколи їй до прикрощів важко було приймати його допомогу, особливо коли вона знала, що нічого не зможе дати в замін.