Розділ 19

Коли Влада повернулася в кімнату, Саші не було в ліжку. На якусь мить вона завмерла на порозі. Навряд чи вона змогла би пояснити чого і чому злякалася. Але відсутність друга там де вона його залишила викликало у дівчини секундний переляк. А тоді вона почула гучний кашель, що долинав із ванної і мимоволі полегшено видихнула.

— Саш! — зачинивши за собою двері, гукнула Влада. — Все гаразд?

Схоже хлопець поспішав, бо не зачинив двері у ванну повністю. Щілина була досить широкою і Влада не одразу наважилася підійти ближче. Їй не хотілося втручатися зайвий раз в особистий простір друга. Почувши її голос він перестав кашляти. За мить почулося дзюрчання води, але він досі не відповідав. З кожною секундою мовчання її хвилювання зростало.

— Дай мені хвилинку, — коли Влада уже збиралася відчинити двері, відгукнувся Саша.

Щоправда, говорив він якось дивно. Наче у нього був закладений ніс. Влада постояла деякий час біля прочинених дверей, перш ніж її ніс уловив знайомий металічний запах.

Дівчина різко відчинила двері і увійшла всередину. Саша хрипло вилаявся. Він стояв біля раковини, затискаючи пальцями ніс із якого безупинно текла яскрава рубінова кров. І судячи з того як його при цьому трясло, на ногах він тримався тільки чудом.

Влада миттю опинилася поряд з ним і схвильовано заглянула другу в обличчя. Хвороблива блідість, блискучі бурштинові очі капіляри в яких потріскалися, бісеринки поту на лобі і скронях – всі ознаки лихоманки. Влада спробувала пригадати чи бачила його раніше в такому стані і не змогла. Вона ніколи раніше не бачила його хворим. Тільки отримувала від нього повідомлення, коли він начебто хворів.

Це видовище не могло її не налякати. Але при цьому вона ні на мить не втрачала контролю, ні коли допомагала другу сісти, ні коли подавала йому серветки.

Якоїсь миті вона піймала себе на тому, що сама витирає серветкою обличчя друга і, зустрівшись із ним поглядом завмерла.

— Бувало і гірше, — спробував її заспокоїти друг, але це викликало зворотню реакцію.

Влада зригнулася і відчула як тремтіння розповзається усім тілом. Вона пригадала усі ті баночки і скляночки, що були у нього вдома. І слова Сашиної бабусі, про те, що вона за роки не змогла витравити...

Влада пересмикнула плечима. Тепер слова жінки набули зовсім іншого значення.

«Бувало і гірше»

Вона раз у раз подумки повторювала слова друга і відчувала як усі емоції всередині витісняє жах.

— Ти зараз блідіша за мене.

Саша спробував усміхнутися, але це її зовсім не заспокоїло. Тремтячими руками вона розпечатала нову упаковку паперових серветок і кинула короткий погляд на стопку акуратно складених рушників.

«Бувало і гірше»

— Коли ти раніше говорив, що хворієш, ти мав на увазі…

Саша різко видихнув і заглянув їй в очі.

— У того щоб залишатися людиною також є своя ціна, — м’яко мовив він.

— Господи…

Влада мимоволі прикрила долонею рота, щоб бува не ляпнути чогось зайвого, але швидко опустила руку, коли густий запах крові проник у її ніздрі.

— Схоже, ми помінялися ролями, — шмигнувши носом, напівжартівливо мовив він.

Хоч Саша і намагався заспокоїти її, його голос звучав настільки погано, що це тільки посилило тривогу Влади.

Опустивши погляд, вона продовжила витирати його підборіддя, почуваючись так наче все всередині покривається льодом.

— Це тебе зовсім не зачіпає? — несподівано торкнувся він серветкою її губ.

Влада здригнулася і завмерла, дозволивши другу витерти кров зі свого підборіддя і губ. Чомусь їй складно було себе контролювати тільки коли це стосувалося Вітольда Вікторовича. А може причина в тому, що стан друга її хвилює значно більше ніж власний голод.

— Ти увесь гориш, — констатувала вона, торкнувшись долонею його чола, щойно він закінчив витирати її обличчя.

Саша на мить зажмурився притулившись сильніше до її долоні, а тоді різко видихнув і відкинув голову назад.

— Я буду в порядку. Просто потрібен час, щоб отрута повністю вивелась із організму.

Влада несвідомо зімнула в кулаці закривавлену серветку. Їй хотілося запитати як часто це траплялося. Але вона і сама знала. Саша «хворів» стабільно раз на два-три місяці. В дитинстві рідше. Але останні декілька років вона все частіше отримувала від нього подібні повідомлення. Багато запитань вертілося у неї на язику. Але порожня балаканина ні до чого не приведе.

— Можна якось допомогти? — замість цього запитала вона.

Хлопець розплющив одне око і з-під вій подивився на неї.

— Побудеш зі мною?

— Думаєш, я змогла би тебе залишити в такому стані?

Саша нічого не відповів, натомість накривши долонею її кулак. Гарячою, дуже гарячою долонею. Як вона могла це прогледіти? Він же спав поряд. І вона бачила що з ним щось не так.

Дівчина знову подивилася на обличчя друга. Кровотеча, здається, припинилася. Але вигляд він досі мав жахливий. Вона підвелася, тим самим вивільнивши руку з його хватки і, змочивши водою рушник, почала витирати його обличчя. Кров уже встигла присохнути в деяких місцях. А тому це зайняло значно більше часу.