Розділ 15

Спершу, прибираючи на кухні, а тоді і всю дорогу до своєї кімнати Сара намагалася зрозуміти, чому усе їй розповіла. Вона однозначно не збиралася відповідати на запитання дівчини, але та попросила, і вона виклала усе як на духу.

Вона навіть відповіла на усі уточнюючі запитання демониці. І протягом цієї розмови у неї жодного разу не виникло бажання припнути язика.

Сара настільки заглибилася в роздуми про свою незвичну балакучість, що майже повністю забула про Сема.

А забувати про нього було помилкою, бо щойно вона повернула за кут, їхні погляди зустрілися. Він прислонився до стіни поряд із дверима її кімнати і, схрестивши руки на грудях, чекав на неї. Сара одразу ж розвернулася, намагаючись придумати собі нове заняття, бажано подалі від нього.

— Так і будеш мене уникати? — несподівано голосно поцікавився вампір, і Сара мимоволі зупинилася.

Цієї розмови не можливо було уникнути. І краще буде, якщо у неї буде якомога менше свідків. Сара глибоко вдихнула, стиснула руки в кулаки і повернулася обличчям до хлопця.

— Я не уникаю тебе, — стомлено промовила вона, і права брова хлопця злетіла вгору.

— Отже, мені примарилось, — глузливо мовив він.

Що ж Сара це заслужила. Вона і сама не вірила своїм словам. А тому мимоволі знітилась і, не бажаючи виставляти своє особисте життя на показ, підійшла до нього і відчинила двері своєї кімнати.

— Заходь, — судорожно вдихнувши, запросила вона Сема.

В його очах на мить відобразилося непідробне здивування, але більше він його ніяк не продемонстрував. Мовчки зайшов в її кімнату, оглянув її, наче вперше бачить. Після чого пройшов до письмового столу і, розвернувши крісло, сів на нього.

Сара тим часом зачинила двері, і так і завмерла, тримаючи одну руку на дверній ручці. І що тепер?

Вона не знала що сказати. Не була готова. А Сем чекав, не зводячи з неї пронизливого погляду.

— Можеш дати мені більше часу? — несподівано навіть для самої себе попросила вона, і обличчя вампіра перетворилося на кам’яну маску.

— Хочеш зробити вигляд, що нічого не трапилося?

— Ні, — поспішно заперечила Сара, — я не це мала на увазі.

— Тоді що? — дещо грубо запитав він.

Сара глибоко вдихнула. У неї було вдосталь часу для самоаналізу. І вона чудово пам’ятала, що зробила.

— Просто, зараз не надто вдалий час. І, чесно кажучи, — вона відчула, як червоніє, — мені ніяково. Я збентежена і… Мені потрібно значно більше часу, щоб усе усвідомити…

Наступної миті він опинився поряд з нею. Сара мимоволі запанікувала і спробувала втекти, але Сем натиснув рукою на двері, відрізаючи їй шляхи до відступу.

— Ти подобаєшся мені, — він так несподівано сказав це, що її серце на мить перестало битися, а тоді закалатало як божевільне. Обережно, він взяв її за руку і розмістив її долоню на своїх грудях, так щоб вона могла відчути його серцебиття. — Я кохаю тебе, —прошепотів він їй на вухо, і Сара судорожно вдихнула, усвідомивши, що увесь цей час не дихала.

Обережно вона підняла голову і зазирнула йому в очі.

— Будь ласка, Сем…

Він ніжно обхопив долонями її обличчя, і Сара вчепилася пальцями в його футболку.

— Тепер дороги назад немає, — їй в губи видихнув він. — Ти перша перетнула межу.

Вона здригнулася усім тілом і, нарешті відпустила дверну ручку.

— Я не хочу робити тобі боляче, — щиро мовила Сара, обхопивши руками його долоні і опустивши їхні руки вниз.

А вона зробить. Сара була в цьому більш ніж впевнена. Її рани досі не загоїлись. І її почуття нікуди не зникли. Вона знала, що часто кличе його уві сні. Ден… Її наречений. Гібрид якого Союз розтерзав у неї на очах. Вона досі пам’ятала його обличчя, його голос, навіть його запах.

Сем і сам бував свідком її п’яних істерик. І зараз, коли тема війни п’ятнадцятирічної давнини знову спливла на поверхню, її спогади стали ще яскравішими, ще болючішими.

Сем знав це. Він провів із нею найбільше часу. Бачив у що вона перетворюється, коли біль утрати стає нестерпним. Але замість того, щоб відпустити її, розвернутися і залишити її наодинці зі своїми проблемами, він завжди був поряд.

Якщо щось піде не так, якщо йому, зрештою, набридне… Дружба безпечніша. Друзі можуть бути разом завжди.

Коли вона уже збиралася виказати усе це Семові, перед її внутрішнім зором спливло обличчя лиса. Те, яке Влада не бачила. Той біль, що ховався в глибині його очей.

— Не хочу втратити тебе, — зрештою, зізналася вона, і Сем ледь помітно усміхнувся.

— Тоді не відштовхуй мене.

На мить Сара зажмурилась, притулившись чолом до грудей хлопця і слухаючи, як колотиться його серце.

— Не буду, — тихо пообіцяла вона і, злегка відсторонившись, подивилася йому в очі. — Мені страшно…

Зізнання далося нелегко. Сара уже була раніше закохана. Вона була щаслива. А тоді її щастя обірвалося. І вона не була певна в тому, що існує хоч щось на світі, що зможе заповнити порожнечу всередині неї. Сем ніжно обійняв її і заспокійливо погладив по спині.