Розділ 8

Автомобіль підкинуло на дорозі, і Вітольд пробудився від сну. Сонний і дезорієнтований він роззирнувся довкола і, тільки побачивши Свята за кермом, заспокоївся. Пошуки гібрида, візит вартового, нестерпний односторонній зв’язок – усе це сильно вимотало його.  Він і не помітив як заснув.

— Все гаразд? — схвильовано запитав Свят.

Вітольд відчув на собі ворожий погляд і подивився в дзеркало заднього виду. Це був лис. Хлопчина поводився напрочуд тихо. Але дивився так, наче готовий вчепитися йому в горло будь-якої миті.

— Схоже я задрімав, — замість відповіді мовив він і виглянув у вікно.

Збиралося на дощ. Грозові хмари заступили місяць і зорі. І наче на замовлення вдарила блискавка і пролунав грім. Вони уже виїхали за межі міста і тепер їх оточували тільки дерева. Вітольд відвернувся від вікна.

— Ми уже близько, — ще до того як він встиг запитати, повідомив Свят. — Ти спав всього хвилин п’ятнадцять.

Ві кивнув і поморщився. Бік все ще болів. І хоча він розумів, що біль цей належить не йому, відчуття були дуже яскравими. За вікном знову блиснуло. Цього разу значно ближче.

Сем сидів на задньому сидінні незвично мовчазний. За увесь вечір Ві так і не почув від нього ні слова, а тому, проігнорувавши ворожий погляд лиса, подивився крізь дзеркало заднього виду на вампіра.

— Ти в порядку? — стурбовано запитав він.

Сем хмикнув.

— За себе хвилюйся, — не зводячи погляду з пейзажу за вікном, відповів він.

І це не могло не хвилювати. Ві бачив, що щось не так. Ще й Сара несподівано легко зголосилася залишитися вдома. Але коли спробував розвити тему, отримав кулаком в груди від Свята і здивовано подивився на нього.

— Не зараз, — одними губами мовив він.

І Ві ще більше розгубився. А тоді згадав як старанно Сара уникала Сема увесь сьогоднішній день і почав здогадуватися, у чому може бути справа.

— Було б добре, якби почався дощ, — тим часом мовив Свят, з’їжджаючи на узбіччя. — У гібридів чутливий слух і нюх. Дощ допоміг би нам виграти декілька хвилин. 

Вітольд і не помітив, що автомобіль вартового попереду зупинився.

— Це не складно влаштувати, — уже виходячи з авто сказав лис, і його очі миттю засвітилися зсередини.

В темряві ночі це мало особливо моторошний вигляд. Але не це спантеличило їх найбільше.

Спершу ледь помітний вітерець несподівано трансформувався в буревій. Небо над ними збурилося. Одна за одною почали сипатися на землю блискавки, повітря заповнилося запахом озону. Грім оглушив, і змусив дрібні волоски на тілі князя встати дибом.

Невідомо до чого би це призвело, якби Дейн несподівано не опинився поряд з лисом і не схопив його рукою за плече. Хлопець вишкірився і загарчав, продемонструвавши гострі ікла. Зіниці його звузилися і витягнулися, але уже за мить він усвідомив де знаходиться, і вираз його обличчя змінився.

Вітер стих. З неба перестали безкінечним потоком сипатися блискавки. На деякий час запанувала тиша. А тоді Вітольд відчув як щось холодне капнуло йому на шию.

— Заспокоївся? — не відводячи погляду від очей лиса запитав демон.

Хлопець не одразу відповів. Спершу зажмурився на мить і тільки після цього кивнув. Але щойно Дейн прибрав руку з його плеча, похитнувся і, тяжко дихаючи, схопився долонею за центр грудей.

— Все гаразд, — крізь зуби прошипів він, коли демон потягнувся до нього.

Вітольд спостерігав за усім цим мовчки як і більшість присутніх. Із ступору їх вивів дощ. Холодні каплі полилися з неба густим потоком. За якихось десять хвилин його одяг промок наскрізь. Але замість того, щоб одягнути дощовик, князь стягнув з себе важкий довгий плащ і светр.

Футболка миттю прилипла до тіла. Але так він почувався значно краще. Холод бадьорив і допомагав зосередитись на власних відчуттях.

— Твій меч, — Сем жбурнув йому меча разом з піхвами і поясом.

Вітольд піймав дворучник однією рукою і швидко закріпив його на поясі. Блискавка освітила порожню дорогу і неприродно спокійного лиса. Хлопчина все ще стояв біля машини і відсутнім поглядом дивився на ліс.

— Дати тобі меча? — відкинувши з обличчя мокре волосся запропонував він, і Саша розгублено подивився на нього.

— Від нього буде мало користі в моїх руках, — заперечив хлопець, і князь розуміюче кивнув.

Хлопець був справді юним. Не схоже було на те, що він взагалі коли-небудь тримав в руках зброю. На якусь мить князю навіть стало жаль його. А тоді він згадав, як хлопчина дивився на Владу, і уся жалість миттю вивітрилася.

Він все ще не готовий був собі у цьому зізнатися, але схоже ревнував. І усвідомлення цього дратувало ще більше. Особливо зараз, коли ним керували в основному інстинкти. Ніхто й не здогадувався яких зусиль йому вартує, просто тримати себе в руках. Це, мабуть, і виснажувало найбільше.

— Всі готові? — привернув його увагу вартовий.

Як і Вітольд він уже встиг озброїтись. Але на відміну від інших, з парними мечами за спиною мав впевнений вигляд.