Розділ 6

Світало… Саша сидів на порозі будинку, не відриваючи погляду від мобільного телефона. Влада досі не відповідала на дзвінки. І повідомлення в месенджері залишалися непрочитаними. Можливо, це не так сильно турбувало б його, якби не слова бабусі.

Коли він попросив її відшукати дівчину, та неохоче погодилась. На щастя, в його руках перебувала ціла валіза Владиних речей, тож встановити зв’язок було не складно.

Шаманка взяла до рук футболку дівчини, заплющила очі і почала бурмотіти щось собі під носа, розгойдуючись з боку в бік. Це мало доволі химерний вигляд з боку. Але бабуся уже пояснювала йому раніше, що так їй легше зосередитись.

Це тривало хвилин п’ять щонайменше, аж раптом вона завмерла і, розплющивши очі, втупилась відсутнім поглядом кудись йому за спину.

— Бачу темряву, — чомусь прошепотіла вона. Повертіла головою, глибоко вдихнула, протягнула вперед руки, наче торкаючись чогось. — Холодно, сиро… Мокрий камінь, — вона скривилася і підняла голову вверх. — Світла замало… — Несподівано вона хапнула ротом повітря і обійняла себе руками. — Боляче… Пече…

— Що пече? — мимоволі потягнувся до неї Саша, але жінка зупинила його, виставивши вперед руку.

— Бачу чоловіка… Вона кличе його… Могутня, древня кров. Князь… Він прив’язаний до неї, він шукає її.

На цих словах жінка випустила з рук футболку і затремтіла усім тілом. А тоді її почало трясти. Саша одразу ж кинувся до неї. Це чимось нагадувало епілептичний припадок і неабияк налякало його. Він ніколи раніше не бачив жінку в такому стані. Він уже збирався викликати швидку, але бабуся зупинила його.

— Це… мине, — на силу випалила вона крізь зціплені зуби.

І вона мала рацію, припадок тривав не дуже довго. Поступово болючі конвульсії змінилися дрібним тремтінням. І якоїсь миті жінка зітхнула з полегшенням.

Щойно все припинилося, Саша відвів її у спальню. Як вона йому пізніше пояснила, пошуки Влади відібрали надто багато сил. Демонічна сутність дівчини прокидалася і старенькій було дуже складно пробитися крізь її захисні бар’єри.

Декілька наступних годин Саша провів поряд із бабусею. Він боявся залишити її без нагляду. Вона все ще мала нездоровий вигляд і, здавалося, знепритомніє з хвилини на хвилину.

Періодично він відлучався, щоб принести їй води. Але навіть коли вона заснула, не одразу зміг переконати себе в тому, що найгірше минулося.

Увесь цей час він намагався не думати про слова жінки. Але вийшовши після опівночі на вулицю, збагнув, що за увесь день Влада так і не зв’язалася з ним. І це було на неї зовсім не схоже. Він надто добре знав її. Навіть якби вирішила позбутися телефона, вона знайшла би спосіб із ним зв’язатися. Але не було ні дзвінків, ні повідомлень.

Він думав, що відчує, якщо з нею щось трапиться. Принаймні, хотів у це вірити. Але одного разу уже прогледів зміни, які з нею відбувалися.

Тривога, яку він відчайдушно гнав від себе посилилась ближче до ранку. Шаманка сказала, що бачить тільки темряву довкола, але не це хвилювало його найбільше, а жалібне «боляче».

Саша вирішив дати собі час до завтра. Якщо вона не зв’яжеться з ним протягом дня…

Він і сам не знав, що тоді буде робити. Майнула думка податися до вампірів. Зрештою, він знав де їх шукати. Та й бабуся чітко дала зрозуміти, що до цього причетний щонайменше один із них.

Саша боявся, що її могли піймати. Звісно, їм важко буде розпізнати в ній напівкровку. Він довіряв своєму нюху і з точністю міг сказати, що востаннє, коли бачив її, вона пахла вампіром. Це дарувало йому надію, що їй не зашкодять. І все ж…

Саша встав з порога і пройшовся від вхідних дверей до хвіртки і назад. Може варто повернутися додому? Він ще не був в квартирі. Можливо, там зможе знайти якісь підказки про те хто шукав її.

Він уже збирався переміститися, коли вхідні двері скрипнули, і на порозі показалася бліда бабуся.

— Ти уже збираєшся іти? — хоча тон її був питальним, це більше походило на ствердження.

— Вона досі не зв’язалася зі мною, — нахмурившись пояснив він, і жінка винувато опустила голову.

— Мені дуже прикро, що так вийшло… — Голос жінки на мить надломився. — Я хотіла якнайкраще для вас обох. Не думала, що моє втручання настільки сильно змінить її долю.

— Вона у небезпеці? — цього шаманка не говорила прямо.

І Саша до останнього сподівався, що це не так. Але у відповідь на його запитання бабуся кивнула, і він стиснув руки в кулаки, щоб стримати приступ люті.

— Там дуже темно і холодно. І світло ллється зверху крізь щілини, наче вона у погребі. Мій зір не дозволив розгледіти більше. Але я відчула її страх і… біль. — Саша заплющив очі і глибоко вдихнув. — Думаю, вона поранена.

Він почав ходити із боку в бік. Нервово потираючи рукою потилицю.

— А чоловік якого ти бачила? Він з нею? Це він зачинив її там?

— Ні, — поспішно заперечила жінка і навіть вийшла на вулицю, але підійти ближче не наважилась. — Вони пов’язані. Я бачила їхній зв’язок. Влада несвідомо прив’язала його до себе. Ось чому він шукає її. Але він далеко… І це мучить його…

Отже, він пов’язаний з нею. Князь… Ідея виникла миттєво. Якщо знайде князя, знайде і дівчину.