Розділ 3

Було уже далеко за північ. Холодне нічне повітря заповнило усю кімнату. Сему знову було надто жарко, і Сара відчинила вікно. Доглядаючи його вона втратила лік часу і тільки зараз, перед вікном, усвідомила, наскільки стомилася.

Морозне повітря отверезило і збадьорило. Сем, недавно заснув, але вона боялася залишати його одного. Коли пополудню до них завітав перевертень зі своїм напівкровним другом, вона уже мала необережність вийти.

Почалася сварка і вона прекрасно розуміла Ві. Щойно гібрид переступив поріг їхнього дому, шлях назад був втрачений. Союз ніколи не пробачить їм співпраці з напівкровкою.

Вампіри не просто так винищували їх. Ніхто не знав чому, але гібриди частіше за своїх чистокровний родичів втрачали контроль.

Вони легко піддавалися своїм інстинктам і часто вбивали людей. Звісно, це стосувалося не усіх.

Але сталася різня… Сара мимоволі здригнулася від спогадів. Тоді було немало свідків серед людей і усіх їх довелося вбити. Ось чому було ухвалене те рішення. Чи, принаймні, так їм говорили.

Тож не дивно, що Ві так розізлився. І сварка могла б ще довго тривати, якби не дзвін розбитого скла – це Сем перекинув вазу з квітами, намагаючись вийти на вулицю через вікно на другому поверсі.

Відтоді Сара не відходила від нього ні на мить. Навіть під час переходу він так не марив.

Вона уже й не пам’ятала, коли востаннє бачила на його обличчі стільки емоцій. Зазвичай його лице прикривала маска незворушності.

— Котра година? — несподівано запитав вампір, слабким голосом.

Сара здригнулася і різко повернулася до нього обличчям. Усі думки миттю вилетіли з її голови.

— Зараз… Зачекай… — вона кинулась на пошуки смартфона, але так і не змогла його відшукати. — Де ж він?..

— Чому ти досі тут? — напрочуд тверезим голосом запитав хлопець, і Сара мимоволі завмерла, зосередивши погляд на його обличчі.

Складно було сказати отямився він, чи досі марить. І все ж вона обережно підійшла до ліжка і присіла на його краєчок. Накривши долонею чоло вампіра, Сара тяжко зітхнула. Все ще гаряче.

— Як я могла тебе залишити?

Навіть зараз, потерпаючи від видінь, Сем намагався зберігати спокій. Його брови нахмурились, губи стиснулися в тонку лінію. Було видно, що йому складно залишатися при тямі.

— Якщо продовжиш… Я…

Сем забрав її долоню зі свого чола, і стиснув її пальці в своїй руці. Тяжко зітхнувши, він заплющив на мить очі, а коли розплющив не зміг згадати, що збирався сказати їй мить тому.

— Все гаразд, — заспокійливо промовила вона. — Я поряд…

Вивільнивши долоню з його руки, вона заспокійливо погладила його по щоці. І вампір заплющив на мить очі.

— Холодно… — через деякий час промовив він.

Сара одразу ж зіскочила на ноги, але не встигла і кроку ступити, як її руку піймали.

— Я зачиню вікно і повернуся. Я швидко…

Але Сем не відпустив, тільки сильніше стиснувши її зап’ястя.

— Можеш обійняти мене?

Дівчина здригнулася і розгублено подивилася на вампіра. Не те що б це було перше таке прохання. Відколи почав марити, він уже декілька разів озвучував дивні бажання.

Але цього разу у нього був напрочуд ясний погляд. Сара декілька довгих хвилин дивилася на нього не в змозі поворухнутися, аж доки він не потягнув її за руку. Отямившись, вона вивільнила зап’ястя з його руки і знову присіла на краєчок ліжка.

— Ти знаєш, що поводишся як дитина?

Хлопець нахмурився і завовтузився на ліжку. Його волосся намокло від поту, закрутилося в спіральки і поприлипало до чола. Він дійсно зараз був таким ніжним і беззахисним.

— Я справді хочу обійняти тебе…

Гаряча долоня торкнулася її руки і Сара мимоволі подивилася вниз. Він тремтів, схоже і справді від холоду.

— Дозволь мені спершу зачинити вікно.

З цими словами вона заспокійливо погладила його по голові і встала з ліжка. Цього разу Сем не намагався її втримати. Поки вона зачиняла вікно, він повернувся на бік і натягнув ковдру так, що з-під неї тільки чубчик і стирчав.

Вона напоїла б його жарознижувальним, але Ві попередив їх до цього, що так вони тільки зашкодять. Це тільки сповільнить його видужання.

— Я принесу ще одну ковдру, — тихо промовила вона, і Сем висунув голову.

— Не йди…

Тяжко зітхнувши, вона знову присіла біля нього і повторно накрила долонею його чоло. То жене її, то не хоче відпускати. Коли вже ця лихоманка закінчиться? Він уже цілу добу в такому стані. Не може ні спати, ні їсти. Тільки марить і тремтить.

— Ти можеш залишитись зі мною, — пробурмотів собі під носа вампір, розмістивши свою голову у неї на колінах.

Він притулився носом до її живота і заплющив очі. Його ще деякий час трясло. Сара натягнула ковдру, так щоб краще його вкрити. А сама заспокійливо гладила його по голові.

— Коли ти востаннє стригся? — сонно запитала вона, під кінець позіхнувши.