— 11.

— Ваша Високосте, — Калерія навіть не намагалася вирватися, коли він її підхопив за лікоть, а лише примружила очі, — куди ж ми так поспішаємо?

— Туди, де язики не чіплятимуться за кожне твоє слово, — різко кинув він і, не чекаючи на дозвіл, повів її з зали.

Магічна музика стихала за їхніми спинами. Усі погляди ковзали слідом – від придворних до служниць, – та жоден не наважився заговорити. Калерія йшла, тримаючи голову високо, хоча в грудях усе стискалося від того холоду, який ішов від його руки.

Вони минули арку, за якою пахло вологою травою й нічним повітрям. Тільки тоді Роніар відпустив її, і магічний ліхтар над ними спалахнув від різкого руху, відкинувши золотаві відблиски на їхні обличчя.

— То ось який у тебе спосіб привернути увагу, — його голос був тихим, але кожне слово прорізало тишу. — Зробити з себе виставу перед усім двором.

— Ви самі її влаштували, Ваша Високосте, — відповіла вона спокійно. — Я лише додала фарб.

— Фарб? — у його очах спалахнула блискавка. — Ти називаєш ганьбу фарбами?

— Якщо ви вважаєте ганьбою нагадати принцу, що він не монополіст на правду – тоді так. Ганьба. І я її приймаю.

Він зробив крок до неї. Так близько, що Калерія відчула запах металу й магії – як перед грозою.

— Моно… що? Байдуже! Ти граєш з тим, чого не розумієш, — сказав він майже пошепки. — І колись це тобі дорого обійдеться.

— А може, вже обійшлося, — тихо відповіла вона. — І все, що залишилося – збирати залишки.

Кілька секунд вони просто стояли. Тиша між ними була глибшою за будь-яку сварку. Вітер ворухнув пасмо волосся Калерії, і воно торкнулося його обличчя. Здавалося, навіть цей дотик змусив його здригнутися.

— Що ти в біса робиш? — голос Роніара розрізав повітря, холодний і стриманий, але небезпечно близький до того, щоб спалахнути.

Калерія притиснула до себе його піджак, наче рятівну шлюпку від бурі в морі, що розійшлася в його очах. Він навіть не намагався ховати злість – вона відчувалася в кожному подиху, у ледь помітних іскрах, що прорізали повітря між ними. Магія. Нестримна, як його емоції.

Холод заповзав усередину, і Калерія ледь стрималася, щоб не здригнутися – здавалося, в душу насипали крижану стружку, що болісно танула під шкірою. Його магія діяла без його відома.

— Не такої реакції я чекала, — зізналась вона спокійно, дивлячись йому просто в очі. — Ваша Високосте, хіба не ви щойно врятували ситуацію? Гості тепер мають нову тему для обговорень. Ваша репутація лише виграла.

— Моя репутація – не твоя справа, — його голос все ще був крижаним. — І з яких це гостей ти встигла зібрати відгуки? Ти, здається, говорила лише з Елдраном.

— І що з того? — вона не опустила погляду.

— Те, що я не привітав тебе, не зашкодило ні мені, ні моїй репутації. Таких “наречених” у мене ще буде досить. Не ти перша, не ти остання. Хіба що після тебе я додам нову вимогу – не була в ліжку мого старшого брата і не…

Ляпас.

Гучний. Сухий. Різкий. Він зупинив слова, що вже готові були зірватися з його губ, і змусив повітря навколо завмерти.

Роніар стояв нерухомо, дивлячись на неї тим поглядом, від якого навіть магія, здавалося, оступилася.

— Ти пошкодуєш про це, — нарешті прохрипів він.

— Можливо. Але щонайменше ви замовкли, — спокійно відповіла Калерія, стискаючи піджак. — Ця сукня, — її голос став твердішим, — надійшла від вашого брата. Як “подарунок”. І не сказати, що хтось у залі дивлячись на мене, залишився байдужим.

— І звісно ти її вдягла, — сарказм торкнувся кутиків його вуст. — Ти розумієш, що такі сукні символізують? Саме тому всі й дивилися. Бо бачили не леді, а лише – дешево та доступно.

— Знаю. Мені пояснили.

— І все одно вдягла? — іронічна посмішка лягла на його вуста.

— Вдягла, — вона спокійно зняла піджак і простягнула його назад. — Ваша Високосте: я не маю наміру бути зручною для вас чи когось іншого. Не хочете заручин, будьте ласкаві зробіть це на офіційному рівні, а не словами мені в обличчя.

Роніар не взяв піджака. Просто стояв. Його погляд ковзнув по ній, і вона відчула, як повітря між ними знову напружується.

— Шнурівка цієї сукні не призначена для танців, — додала вона з іронією. — Її створили, щоб одягнути й одразу зняти. Ваш брат чудово це знав, коли запросив мене. Відмовити йому я не могла – бо ви, якщо не помиляюся, підпирали колону. Інших причин для відмови в мене не було.

— Красиве виправдання, — кинув він.

— Хіба я сказала це досить тихо, щоб ніхто не почув, як Елдран розв’язав мені шнурівку? Ви ж самі вирішили втрутитися. Підпирали ту кляту колону й свердлили поглядом.

— Що за маячня!

— І справді маячня. У вас є щось конкретне про мене і вашого брата? Чи лише зібрані плітки?

Роніар змовк. В нього не було нічого окрім зібраних пліток та поведінки Елдрана, який завжди посміхався всім жінкам. Кселарії він посміхався більше, ніж решті – але це не був привід для думок, що між ними справді щось було.