— 9.

Пити й не п’яніти – здавалось, ще одна несправедливість цього світу. Калерія була певна: якби могла, замовила б цілу бочку того чарівного вина, що приємно лоскотало язик і розливалося по тілу теплом, але не давало сп’яніння. Бути нареченою, яку зрадили напередодні весілля – виконано. Бути нареченою в іншому світі, яку теж не збираються вести до вівтаря – теж виконано. Доля мала дивний гумор. Два різні світи – а становище однакове.

Тому Калерія вирішила не противитись. Не стримувати емоції, не прикидатися втіленням спокою, а просто – бути. Танцювати так, ніби немає глядачів. Ніби музика належить тільки їй. Арфа співала сама, кристали під стелею оберталися в ритмі світла, і все навколо на мить втратило значення. Вона не плакатиме. Не сьогодні і навіть не завтра чи через тиждень.

— Ви привертаєте забагато уваги, — холодний жіночий голос різко урвав її коротку втечу. З-поміж натовпу з’явилася рука, що спритно перехопила келих майже з пальців Калерії.

— Що?.. — не зрозуміла та, повертаючи голову.

— Я – ваша компаньйонка на найближчі тижні, — промовила незнайомка з легким поклоном. — Левіція Морвін. І, за моїми підрахунками, всі наступні келихи вам категорично заборонені. Леді має бути при тямі.

— Левіція, — повторила Калерія, уважно оглянувши її. — Гарне ім’я.

Перед нею стояла висока, пишногруда блондинка у блакитній сукні, що водночас виглядала стримано й звабливо. Комір під саме горло, але поділ і рукави, оздоблені білим пір’ям, надавали образу вишуканої грації. Її червоні губи ідеально контрастували з холодним відтінком тканини – жива ілюзія лебедя, що спустився на бал.

— Моя леді, — промовила Левіція трохи тихіше, нахилившись ближче, — пан сказав, що ви втратили пам’ять.

— Так, — коротко відповіла Калерія.

— Тоді чому б вам не скористатися цим? — компаньйонка галантно взяла її під лікоть і відвела вбік, якомога далі від цікавих поглядів. — Ви – чистий аркуш. Що напишете, те й стане правдою.

— Я це розумію, — спокійно відповіла Калерія, ковзнувши поглядом по залі.

— Ви знаєте, які чутки ширяться про вас?

— Що я закохана в старшого сина короля, а заручена з молодшим? — скривилась Калерія. — Так, щось подібне я вже чула.

— Не зовсім, — Левіція стишила голос. — Кажуть, Елдран вас звабив після того, як дізнався про заручини з його братом.

— Сімейні інтриги, — байдуже знизала плечима Калерія. — І ця сукня, до речі, від нього.

— Тому ви її вдягли?

— Вона ефектна, — відверто відповіла Калерія. — І мені байдуже, кому належала ідея. Ми були знайомими, так?

— Ви найняли мене особисто, хоча комес Вендал не схвалював. Моя репутація, скажімо, не з найкращих.

— І все ж я тебе обрала, — Калерія підняла порожній келих, з якого так і не зробила ковтка. — Значить, не переймалася репутацією. А тепер ти хочеш врятувати мою?

— Авжеж! — відказала Левіція з тією самою прямотою, що й вона.

Калерія на мить замислилась, потім ледь усміхнулася:

— Добре. Тоді покажи мені принца Елдрана. Я ж не знаю, як він виглядає.

Левіція вдихнула, ковзнула поглядом через залу – і кивнула в напрямку північної арки, де під кришталевими ліхтарями стояв чоловік. Його сміх був упевнений, рухи – надто розслаблені, щоб не приховувати самовпевненості.

— Там. Біля графа Сірелла. І так, леді, — додала Левіція тихіше, — сподіваюся, ви готові до зустрічі з тим, хто, можливо, і зруйнував життя вашої “попередниці”.

— Попередниці? — перепитала Калерія, підозріло звузивши очі.

— Ви ж тепер нова особистість, — спокійно, навіть із натяком на посмішку відповіла Левіція. — Чистий аркуш. А отже, та, ким ви були, уже лише ваша попередниця.

Калерія ледь зітхнула, не маючи сил розбиратись у загадках компаньйонки.

— Мені немає до чого готуватись, — відмахнулася вона. — Елдран сам прийде до мене. Мій наречений і так ось уже другу годину підряд спалює мене поглядом. Якщо я ще й заговорю з його братом – він вибухне просто посеред бальної зали.

— Принц Роніар, напевне, схвильований вашим виглядом, — обережно припустила Левіція, куточки її губ ледь тремтіли від стримуваної усмішки.

— Я тебе прошу, — Калерія ковзнула поглядом по натовпу, упевнено тримаючи порожній келих у руці який так і не поставила. — Тут усі схвильовані моїм виглядом. Ніхто не насмілився вдягнути червону сукню.

Вона говорила це не з пихою, а з тихою перемогою. У цьому морі перламутрових, блакитних, кремових і срібних шат її червоний шовк палав, і байдуже чия ця була сукня. Її бачили всі. І кожен – від придворних дам до старших радників – не міг не зупинити погляд на ній бодай на мить.

— Може, саме тому вам і варто було б трохи обережніше, — прошепотіла Левіція, нахилившись до неї. — Стільки очей – не всі дивляться із захопленням.

— Хай дивляться, — відповіла Калерія, грайливо торкнувшись подолу сукні. — Якщо вже я потрапила у цей світ не з власної волі, то хоч виглядатиму так, ніби володію ним.

Її погляд ковзнув до принців – і на мить зустрівся з Роніаровим. Той стояв, наче висічений з каменю, щелепа стиснута, у зіницях – блиск, що міг би запалити ту саму червону тканину на ній.