— 7.

Намагатися вжитися в роль леді Кселарії Вендал, Калерія навіть не збиралася. Одного божевілля – з усіма його озерами, чужими тілами й магічними спалахами – було цілком достатньо, щоб не додавати до нього ще й театральні виверти. І все ж обставини грали на її користь. Падіння в загадкове озеро, каламутна вода, а тоді сонне зілля, яке перевищувало добову дозу в кілька разів від пройдисвіта – усе це стало настільки зручним поясненням, що навіть найближчі Кселарії повірили у втрату пам’яті.

Бал здавався ідеальною нагодою зрозуміти бодай щось про цей світ. І тому, коли екіпаж уже був на півдорозі до палацу, батькові Кселарії повідомили, що донька”нічого не пам’ятає”. Карета зупинилася так різко, що коні пирхнули, здіймаючи пару з ніздрів.

Дверцята розчинилися, і в них з’явилося суворе обличчя Тадеора Вендала – відомого королівського стратега. Його погляд, звиклий до політичних інтриг і фронтових підступів, тепер був сповнений тривоги.

— Ти справді нічого не пам’ятаєш? — без жодного привітання, без зайвого слова.

Калерія злегка нахилила голову, вдаючи розгубленість, хоч усередині ледве стримувала посмішку. Вся ця сцена й справді виглядала комічно.

— Я прокинулася вранці в ліжку, в кімнаті… у цьому світі, і мені тут абсолютно нічого не знайоме, — її голос був спокійний, навіть трохи задумливий. Як-не-як, а вона говорила щиру правду. — Я не знаю ні вас, ні нареченого, навіть імені цього тіла не знала, поки мені його не назвали. І щоб ви не переймалися, — Калерія підняла вказівний палець, на якому спалахнув крихітний вогник, — я навіть не знала, що можу робити щось подібне.

Ось такий фокус їй дався нелегко, але все ж цей фокус був вельми приємним. Взагалі відчувати як тілом струменить потік магії, було вкрай дивним відчуттям.

Тадеор завмер, не зводячи з неї очей. Погляд ковзнув униз, і тоді він уперше помітив її сукню – темну, елегантну, з відблисками зовсім не ту рожеву, яку колись обожнювала його донька.

— Якщо це твоя витівка, щоб відкласти шлюб або анулювати його… — почав він, але Калерія його перебила, злегка всміхнувшись:

— Якщо навіть і так, то все лишилося в минулому. Тепер я зацікавлена, щоб цей шлюб відбувся.

Вона приклала долоню до грудей, театрально, але з тією грацією, яку мала б справжня аристократка.

— Наречений сьогодні з’явився, і… серце моє закалатало. Запевняю, батечку, може, спогади й зникли, але серце… воно ж не збреше.

Тадеор дивився на неї ще мить, зважуючи кожне слово. Потім лише коротко кивнув і зачинив дверцята карети.

— Тоді сподіваймося, що пам’ять повернеться після балу, — сказав він сухо. — відкладемо розмову до прибуття додому. Я підготував для тебе нову компаньйонку, вона супроводжуватиме і нагляне за тобою.

Калерія відкинулася на спинку сидіння й ледь помітно всміхнулася.

“О, пам’ять, може, й повернеться… але точно не леді Кселарії,” — подумки зітхнула Калерія, вдивляючись у відблиски ліхтарів за вікном карети.

“І що там за нова компаньйонка в цієї Кселарії? Виходить, вона справді прагнула старшого сина короля? Але як, якщо заручена з молодшим? Стрибнути в ліжко замало – навіть для інтриг цього місця. А розірвання заручин? Король навряд чи дозволив би таку ганьбу. Це занадто ризиковано.”

Погляд ковзнув униз – на сукню. Глибокий колір, шовковий блиск, відвертість кожного вигину тканини – тепер це не просто наряд, а натяк. Доказ того, що Елдран мав до Кселарії значно більше, ніж просто цікавий погляд. І, можливо, саме він допоміг їй забути про політичні кордони.

“А ще ця сукня… Так, це не просто примха. Це повідомлення. Для Роніара, для двору, для кожного, хто дивитиметься сьогодні на мене. Іронічно – я не вона, а тягар її рішень тепер на мені.”

Калерія усміхнулася ледь-ледь, ковзаючи пальцями по срібному ледь помітному візерунку на подолі.

“Це й справді схоже на ту книгу, яку я так і не дочитала… з інтригами, палацами, і принцами, котрі завжди вчасно з’являються у найгірший момент. Може, варто було б тоді перегорнути ще кілька сторінок – можливо, зараз я б знала, як поводитись у цій історії.”

Вона глибоко вдихнула, відчула аромат жасмину й диму з кадильниць, що стояли біля входу до палацу.

“Ну що ж, леді Кселаріє, здається, тепер твою роль гратиму я.”

***

Триматися в тіні – це точно було не про Кселарію. І навіть якщо Калерія лише носила обличчя Кселарії, у цю мить вона відчувала дивну впевненість, яка здіймалася всередині, наче вогонь під попелом.

— Комес Тадеор Вендал і його єдина донька, леді Кселарія Вендал! — виголос церемоніймейстера пролунав гучно, урочисто, і магічне підсилення зробило так, що навіть найвіддаленіший кут зали відгукнувся легким відлунням.

Калерія відчула, як Тадеор злегка напружив руку, пропонуючи їй лікоть. Його спина була прямою, обличчя – бездоганно стриманим, але пальці мимоволі стислися сильніше, ніж слід. Він хвилювався.

І не лише через те, що донька мала вийти заміж за принца – а тому, що перед ним стояла чужа, з її голосом і обличчям. І хоча він цього не знав, але було й так зрозуміло, який батько лишиться байдужим, коли дізнається, що його донька втратила спогади. У випадку з Калерією, не лише спогади, а здавалося, що й саму душу.