— 3.

Калерія дивилась на чоловіка, який з’явився з полум’я, і кілька довгих секунд просто не могла поворухнутися. Свідомість зависла між “це сон” і “мені терміново потрібен психіатр”. У голові – порожнеча. Ні страху, ні подиву, лише повне відключення логіки.

— Матір Божа… — тільки й встигла прошепотіти вона, перш ніж світ перед очима поплив, а ноги стали ватними. Звук власного тіла, що впало на підлогу, Калерія почула так само чітко, як і власне серцебиття.

— Не таку реакцію я очікував, — спокійно мовив чоловік, трохи зніяковіло знизуючи плечима.

Він був високий, стрункий, із темним, трохи розпатланим волоссям, що спадало на чоло, й очима кольору старого смарагду. В погляді – холодна врівноваженість людини, яка звикла, що його слова – сталевий закон.

— А на яку, дозвольте дізнатися?! — покоївка майже кинулась до Калерії, в очах блиснула паніка. — Може, ви й наречений, але це вам не дає права ввалюватися до спальні без запрошення!

— Я прийшов лише повідомити леді, що заручин не буде, — його голос звучав рівно, майже беземоційно. Він дістав із внутрішньої кишені темного камзола невеликий конверт, поклав його на стіл. — Щоб це не стало причиною незручностей на сьогоднішньому балу.

Покоївка спалахнула:

— Леді Кселарія просила вас про зустріч? —  охнула покоївка. 

— Вона благала не розривати заручини, — чоловік навіть не моргнув. — Але я не витрачаю час на порожні обіцянки. Дружина, яка віддала серце іншому чоловіку, може й не лише серце… мені не потрібна.

Він глянув на Калерію, що лежала непритомна, й у його погляді на мить щось змінилося – ледь помітна тінь сумніву чи цікавості. Потім – знову холодна стриманість.

— Скажете їй, щоб не чіплялася за мене, мов той реп'ях з лісу. Використати мене для ревнощів мого брата, також дурна затія. Заручини розірвано, навіть якщо це поки не оційно, — коротко кинув він і, навіть не озирнувшись, розчинився у повітрі, наче його й не було.

А покоївка лише прошепотіла:

— Святі Небеса… що тепер буде з нашою леді?..

Калерія розплющила очі так різко, що сама від цього здригнулася. У грудях клекотіло, шкіру обсипали крижані мурахи, а кожен вдих різав легені, наче всередині палав вогонь. Вона нічогісінько не знала про дивакуватого незнайомця, але суміш незрозумілих  відчуттів бурлили в грудях далеко не від хороших відчуттів.  

— Він назвав мене... реп'яхом із лісу? — слова вирвалися самі.

На ній і сліду не лишилося від непритомності – лише лють, гостра й жива.

— Боюся, що так, моя леді, — несміливо відповіла покоївка.

— Хто він такий? — Калерія різко підвела голову.

— Перепрошую? — жінка кліпала очима, наче не повірила, що почула правильно.

— Хто це одоробало, яке з’явилося нізвідки? Я його наречена? Він може ось так просто розірвати заручини? — Калерія гірко розсміялася, і в сміху бриніло роздратування. — Що в одному світі, що в іншому – результат однаковий. Один зрадив, інший назвав мене реп'яхом. Чудово.

— Леді, з вами все гаразд? — покоївка розгублено підвелася і ступила ближче.

— Ти! — Калерія різко піднялася на ноги, від чого покоївка ледь не відсахнулася. — Як тебе звати?

— Ризента, моя леді… ви певно...

— Вдарилася головою, коли впала в те озеро, — перебила Калерія. — Добряче вдарилася. Спогади зникли. Думаю, я й води тієї смердючої наковталася сповна.

— Ви справді… не пам’ятаєте мене? І взагалі нічого?

— Нічого. Нічогісінького, — твердо повторила Калерія, стискаючи пальці, щоб не видати тремтіння.

Ризента приклала руки до рота, очі розширилися.

— Ой лишенько…

— То, — Калерія знову підняла підборіддя, повертаючи собі бодай видимість контролю, — хто цей невіглас, який розірвав заручини зі мною?

— Ви справді не пам’ятаєте, хто такий Роніар Торвенлус? — тихо спитала покоївка, ніби боялась вимовити ім’я вголос.

Калерія зітхнула й гірко всміхнулася.

Покоївка розгублено кліпала очима, стискаючи край фартуха, наче від цього могла прокинутися з кошмару.

— Що ти там говорила про підготовку? Бал сьогодні? — Калерія різко випросталась, погляд прояснів. — Чудово. Зможеш коротко й по суті розповісти, кому я там серце віддала… і не тільки серце? І що взагалі роблять на балах, окрім того, що виставляють себе на показ?

— Може, покликати цілителя? — обережно запропонувала Ризента, вдивляючись у ледь знайоме обличчя своєї пані.

— Тільки якщо він здатен одним помахом руки вкласти мені в голову всю інформацію про цей світ, — відрізала Калерія. — Якщо ні, доведеться тобі говорити. Багато говорити.

Вона обвела кімнату поглядом – розкішну, але чужу, і  майже з викликом додала:

— Бо, як бачиш, я чистий аркуш перед тобою. І якщо вже мені довелося стати цією… леді, то принаймні хочу знати, кого сьогодні доведеться вражати своєю присутністю.

Ризента ковтнула й тихо мовила:

— О, леді… вам справді є що згадати. І що приховати. Може й до кращого, що ви все забули. Болітиме менше.

— Ризента, мені точно не болітиме. Після цього озера… я нова особистість, присягаюсь.

Ризента знітилася, опустила очі.

— Ви так кажете, моя леді… але цей крувель не дасть вам забути. І, боюся, сьогодні вночі він вам про це нагадає.

Калерія підняла брову.

— Хто цей крувель? Він погрожує мені?

— Не хто, це лайка така. Самозакоханий із завищеним его, ви так називаєте старшого сина короля – Елдрана. Якому ви віддали серце.

— А заручили мене з ким?

— З молодшим сином короля – Роніаром.

— Ага, в старшого значить я закохалася, а з молодшим мала одружитися. Чудова історія для книги. Старший, я так розумію не прийняв моїх почуттів?

— Він використав вас, щоб дошкулити молодшому. Щоб зірвати його шлюб, оскільки ви, хороша партія для політичного просування.

Калерія мимоволі всміхнулася – різко, впевнено.

— Як все заплутано. Що ж… звучить як початок для проведення чудового вечора. То що там із підготовкою для балу?