Глава 13

Ну що ж, вечір вдався. Ми чудово провели час, а головне, що поруч з Іллею мені було дуже добре. Мені подобалось, коли він ніжно гладив моє волосся і тримав мою руку в своїй так, ніби я збираюсь від нього тікати. Тисячі мурашок пробігали моїм тілом в ці моменти. Я не знала, куди себе подіти і не могла навіть вимовити слова. Але тепер я точно розуміла, що закохалась в Іллю по самі вуха. Закохалась  як дурепа. Не розумію навіть, що зі мною сталось і як вилікуватися від цієї хвороби. Почекаю трохи і подивлюсь, чи впораюсь я з цими почуттями.

Зранку в пам’яті залишився приємний осад після вчорашнього вечора і навіть хотілося повернути трохи час назад, щоб знову опинитися з Іллею біля озера. Від цих думок на моєму обличчі з’явилась посмішка і мимовільний рум’янець захопив моє обличчя.

-А що це ти так посміхаєшся? Закохалась?-запитала бабуся.

Я різко зробила серйозний вираз обличчя і поклала ложку з їжею собі в рот. Що я тільки собі думаю, тільки не за сніданком. Але я вже встигла помітити єхидну либу Макса, що сидів за столом навпроти мене і жував салат.

-Бабусю, та ти підмітила просто в точку,-сказав він.

-Тобто? Ларо, ти дійсно закохалась у якогось хлопчину? А що він? -бабуся аж підскочила на місці, так їй стало цікаво.

- Хто, що, коли? І мені розкажіть,-дідусь, мабуть, почув вигуки із вітальні і прийшов.

-Та ви чого? Я зустрічаюсь з Іллею. Хіба ви не знали? Він же приходив до нас додому і ви так і не зрозуміли?-я була здивована такій реакції бабусі і дідуся.

-Я думав Ілля до Максимки приходив. А тут ще й так виходить. Ну здивувала,-посміхнувся дідусь.

Я сиділа просто з квадратними очима.

-Ми переймались, що ти з своїм характером ніколи не знайдеш другу половинку. Але це тоді й на краще,-бабуся поклала свою руку мені на коліно,-Бережи ці перші почуття, бо вони бувають лише раз в житті. Де ж наші молоді роки, Степане?-звернулась вона до дідуся.

-Ой, і не питай.

-Ну все, молодь! Давайте беріть свої речі і марш до школи. Щоб мені навчались добре і здали свої екзамени на відмінно,-наказала бабуся і розкашлялась. Я часто чула, як бабуся кашляє і не раз намагалась відправити її на перевірку до лікаря, але ж вона неймовірно вперта. І, мабуть, цю рису я перейняла саме від неї. Але саме в цей момент її кашель мене дійсно потривожив.

-Бабусю…

-Онучко, все гаразд, проста простуда,-бабуся вже знала, на що я натякаю.

-Я від тебе все одно не відчеплюсь, поки ти не відвідаєш лікаря.

-Я її сьогодні відвезу, а ви йдіть до школи,-сказав дідусь кладучи бабусі на плече руку. Вона звичайно всім своїм видом заперечувала, але думаю вже хоч дідусь її переконає.

-Ну добре тоді, обережно на дорозі. Ходімо вже, бо запізнимось,-Макс потягнув мене за руку за собою.

Коли вийшли з будинку, спершу ми  йшли мовчки, але було видно, що і Макс був занепокоєний станом бабусі.

-Знаєш, а вона й дійсно якась дивна. Десь два тижні тому я бачив, як вона п’є якісь ліки, а коли запитав, від чого вони, вона сказала, що то просто вітаміни для кісток. Спочатку я не звернув на це увагу, але на днях мені стало цікаво і я знайшов ту коробочку і загуглив, від чого були ті таблетки.

-Ну і,-я не на жарт розхвилювалась.

-Словом, ніякі то не вітаміни…

Максим не встиг доказати, бо раптом з-за спини на мене навалився з обіймами Ілля. Я була дуже рада його бачити. Він обійшов і став спереду мене, а я, ставши навшпинки, хотіла поцілувати його в щоку, але він випередив мій задум і поцілував мене першим, від чого моє обличчя спалахнуло рум’янцем. Потім Ілля взяв мене за руку і вирівнявся з Максом, щоб привітатись з другом.

-Привіт,-хлопці потиснули руки.

-Ларо, тоді потім,-кивнув Макс, а я йому у відповідь.

Ми спокійно йшли в трьох до школи, розмовляли і сміялись. Мені було так добре йти поруч із своїми улюбленими хлопцями. І виявляється це так класно бачити різницю між моїм зростом і зростом Іллі. Це так мило, коли, обіймаючи його, мені доводиться підіймати голову, щоб подивитись в його обличчя. Раніше таке мене лише дратувало, але тепер все інакше.  У мене склалось таке відчуття, що Ілля змінив мене докорінно, і тепер немає тієї Лари, яку дратують всі залицяння хлопців і ті парочки, що постійно гуляють за ручки і цілуються, де їм заманеться. Мабуть, я була такою, бо ніколи не закохувалась і, видно, тепер прийшов мій час. Постараюсь його не змарнувати.

Вже у  школі ми з Іллею трохи тримали дистанцію, бо якось не хотілось мені одразу стати жертвою своїх однокласниць, які не припиняли бігати за Іллею і були готові просто розірвати всіх, хто їм трапиться поруч з ним. Та й ми вирішили поки не посвячувати наших однокласників у свої стосунки. Типу маленька таємниця. Але не тому, що просто хочеться, а тому, що тоді буде гудіти вся школа і нам не дадуть проходу.

Але через пів дня я почала змінювати свою думку. Саме тоді я вперше почала розуміти, що таке ревність. Мені ну так хотілось розірвати на шматки нашу старосту, яка так сильно вішалась на Іллю, що вже думала не стримаюсь. Я ще в перший день, коли Ілля з’явився в нашій школі, зрозуміла, що він дуже сподобався нашим однокласницям, а особливо, Ніні. Я навіть чула їхню розмову в класі, коли Ілля кудись вийшов. Ніна вже тоді почала придумувати план, як їй завоювати його прихильність. Ну тоді в Іллі я зовсім не бачила хлопця і зовсім не розуміла, чому вони так за ним всі бігають. Пам’ятаю, ще навіть сміялась з цього приводу і подумки бажала їм удачі. Але тепер хай вибачають, бо цей хлопець зайнятий.

От зараз я сиділа в класі і споглядала цілу театральну постановку. Ніні раптом приспічило повісити на стіну плакат, який два роки лежав просто так у шкафчику, а тепер він став потрібний. Але найцікавіше те, що серед усіх хлопців з класу, їй потрібно було попросити про допомогу саме Іллю. І зараз він вішає цей тупий плакат на стіну, а вона слабка, тендітна дівчина стоїть і мило з ним щебече.