Глава 7.2

«Все так легко обійшлося , що й самому дивно. Ми з Ларою помирилися і зараз разом із друзями сидимо за одним столиком і жваво розмовляємо.

Як приємно спостерігати за нею, за її бурхливою жестикуляцією під час розмови з Юлею, приємним і одночасно нестримним сміхом. Частина її волосся незграбно заховалася під кофтою і мені дуже хотілося його поправити, щоб хоч відчути його на дотик , але я не наважився. Сподіваюсь, що це лише поки-що , бо я неодмінно здобуду її прихильність. Хоч як би складно це не було , але Лара буде моєю.

-Я відійду на хвилинку,-сказала Лара і піднялася з місця.

-Тільки не довго,-дав настанову Макс.

-Слухаюсь, пане старший брате,-посміхаючись відповіла вона, і ,пройшовши повз мене, попрямувала у напрямку вбиральні.

-Ну і який у нас план?-запитала Юля.

-Тобто? Який план?-я не зрозумів  що вона мала на увазі.

-Вона говорить про Лару ,а саме , як ми будемо розтоплювати її серце,-пояснив Макс.

 -Прямо таки розтоплювати?

-Атож. Вона ж нікого не любить … Ну , окрім мене, звичайно,-засміявся друг.

-А чому так?-запитав я.

-Я не знаю , така вона у нас.

По Юлі було видно , що вона знає відповідь на це запитання. Ну гаразд щось придумаємо. Ось і Лара повертається , але варто мені було відвернутися на хвилинку , як вона вже обіймалася з якимось хлопцем.

-Кажете, що не має хлопця . А це хто?-я показав Юлі і Максу на те , що сам щойно побачив.

-Я не знаю. Юля?-сказав Макс.

-А що Юля? Я теж не знаю хто це,-відповіла здивовано вона.

Тепер я знову заплутався. Лара так весело спілкувалася з цим хлопцем, весь час посміхалася. Мені здалося чи  я почав ревнувати. Щоб це не було , але цей пацан мені не подобається.

Лара почала повертатися до нашого столика, ведучи за собою цього хлопця.

-Друзі , знайомтеся – це Стас . Ми з ним разом ходили на секцію з  плавання та й так просто товаришували,-сказала Лара.

-Приємно познайомитися. Я Юля.

-Макс,-друг простягнув Стасу руку , щоб привітатися.

-Ілля,-я не дуже охоче потиснув руку Стасу.

-Мені теж приємно з вами познайомитися,-сказав хлопець.

-Може , поседиш з нами,-запропонував йому Макс.

-Дякую за пропозицію ,але мене вже чекають, мушу йти,-відповів Стас,-Лара, я тобі ще зателефоную. Номер той самий?

Лара кивнула , сідаючи на своє місце. Стас попрощався і пішов. Нарешті.

                                                                                  *****

-Симпатичний  хлопець. Чому я раніше його не бачила?-Юля розпитувала у мене про Стаса майже всю дорогу додому.

-Бо я вже не бачилася з ним два роки. Ми не спілкувалися з відомих тобі причин,-відповіла я.

-Що за причини?-Макс втрутився в розмову. Ох і довгий у нього ніс.

-А не твоя справа,-сказала я.

-Я теж не розумію про що ти?-допитувалася Юля.

-Стас брат Паші. Тепер зрозуміло?-я  прошепотіла подрузі.

-Справді? Ого!-вона помітно здивувалася.

-Сестричко, якщо ти думаєш , що я дурний , щоб не зрозуміти ,хто такий Стас , то ти глибоко помиляєшся,-раптом сказав Макс і обійняв мене за плечі,-Я ж сподіваюся ,ти більше не поведешся на чари цих братів? Я ж ще нічого не забув . Гадаю, ти теж.

-Макс, давай без цього. Я все чудово пам’ятаю, не потрібно мені знову нагадувати,-мене трішки роздратували слова брата, бо починали розкривати старі рани і я вирвалася від них вперед.

Я вже й далеко від них відійшла. Спершу чула позаду , як вони кликали мене, а потім вже все стихло. Злість минула і зараз просто хотілося побути на самоті і я повернула на іншу вулицю та пройшла до набережної, сіла на лавку і дивилася на захід сонця. На диво, людей майже не було, хоч сьогодні і п’ятниця, але це мені лише на руку – посиджу сама і подумаю.

Приємний вітерець пахнув прісною водою і цвітом черешень ,що росли поруч. Вечір просто чудовий… Позаду я почула свист і за інерцією повернула голову на звук та одразу ж повернула її назад. Краще б я сиділа спокійно , бо позаду , недалеко від себе побачила компанію не зовсім тверезих хлопців, а серед них того ідіота самовпевненого. І ,на жаль, він теж мене помітив.

Вже зовсім поруч почулися кроки, а потім і його голос:

-Кого я бачу! Та ще й без охорони ! Кралечко, сумуєш? Давай допоможу підняти настрій ,-він сперся на лавку поруч зі мною і з кожним сантиметром нахилявся до мене все більше. Моє серце почало битися сильніше від хвилювання ,що від нього можна очікувати ,але на обличчі я залишалася серйозна і спокійна. А він сів біля мене і ,не помітивши від мене жодних реакцій, почав діяти. По ньому не було видно , що він п’яний , але вів себе огидно. Щойно його рука лягла на моє бедро, я схопилася з лавки:

-Як ти смієш? Не чіпай мене своїми брудними лапами, придурок.

-Я думав тобі таке подобається? А що твоєму хлопцю можна , а мені ні?-він починав мене провокувати і це йому вдалося , бо одразу після цих слів отримав від мене «смачного» ляпаса. Потім я розвернулася і пішла.

-Стій, стерво! Куди пішла? –він схопив мене за руку і боляче притягнув за неї до себе, його обличчя перекосилося від гніву,-Не подобається по-доброму, то буде інакше, сама напросилася.

Він потягнув мене за собою ,віддаляючись від набережної. Я опиралася і кричала  ,але після одного удару по обличчю припинила опір. Він зупинився і притис мене до дерева , простягаючи свої лапи.

-Покидьок, не чіпай мене!-крикнула я і змогла вкусити його за передпліччя. Хвилини , поки він скиглив від болю, мені вистачило , щоб вирватися із його лап. Та це було не надовго, бо він знову наздогнав мене і схопив за рукав . Я додумалася на ходу розтебнути кофту і зняла її , на час відволікши того негідника, залишивши йому в руках мою кофтину. Після цього з усіх сил вибігла на доріжку набережної. Від переляку сльози почали котитися по шоках і заважали ясно бачити шлях попереду.

І от я на когось наштовхнулася , але одразу відсахнулася ,боячись , щоб то не був він. Розгледівши перешкоду, одразу кинулася йому в обійми, бо дуже рада була його бачити.