Глава 7.1

Я поверталася додому не в дусі. Можна навіть сказати – сердита. А чому? Я і сама не знаю точної причини. Схоже, що мій ранковий настрій знову дав про себе знати, та ще й є персони , що вміють його ще більше зіпсувати.

Телефон в сумці нестримно розривався від дзвінка . Я спершу його і не чула, бо в голові був хаос . Лише  коли жінка , що проходила повз мене, звернулася до мене із проханням прийняти дзвінок, бо може бути щось важливе, я змогла відволіктись від якихось непотрібних роздумів. Лише тепер я дістала телефон із карманчика сумки і взяла слухавку. Це була Юля.

-Лара, ти чому не відповідаєш? Я вже почала хвилюватися,-чувся занепокоєний голос подруги.

-Я просто не чула. Вже підходжу до будинку. Чого хвилюватися?- злегка обурилася.

- Ну просто ти так швидко пішла та ще й не в гуморі. Що взагалі сталося ? Чому ти сварилася з Іллею? І чому я про це дізнаюся не від тебе і ще й під кінець дня?- Юля засипала мене питаннями і в цей момент я просто не мала бажання на них відповідати.

-Юля , давай не зараз. Ти ж сама розумієш.

-Ну гаразд, але ти все одно мені все розповіси . До того ж ще й сьогодні. Відмовки не приймаються , чекаю тебе о сьомій годині в нашому кафе.

Юля така Юля. Вона примусить робити все, що завгодно.

-Ну добре. Але у мене є одна умова ,- відповіла я.

-І яка ж?

-До сьомої години ти мене не потурбуєш. Ок?

 Мабуть, Юля завагалася, бо настала хвилинна тиша.

-Згодна , але ти потім мені про все розповіси,- наостанок мовила подруга.

Я мугикнула і вибила дзвінок.

Нарешті тиша на найблжчі декілька годин. За розмовою з Юлею я вже й дійшла додому і опинилася у квартирі. З кухні доносилися смачні аромати свіжоспеченої бабусиної випічки. Я зайшла на кухню.

-Привіт , бабусю,-мовила я.

-Привіт, Ларочко!- бабуся на мить відволіклася від своїх клопотів,-Іди переодягайся, мий руки і сідай обідати .

-Гаразд, зараз повернуся,-відповіла я.

Я швиденько піднялася у свою кімнату. Залишила речі на стільці , дістала із шафи сірі спортивні штани та вільну футболку і одягнула , вже потім вийшла із свої кімнати ,   не забувши помити руки дорогою на  кухню.

Бабуся вже накрила на стіл.

-Сідай, Ларочко! Я спекла ваш улюблений м’ясний пиріг,-сказала бабуся і показала на велику тарілку з рум’яною випічкою.

-Дякую, бабусю!

Бабусина випічка – мій антистрес . В цей момент я забула про свій поганий настрій, різні неприємності, переживання і тому подібне. І взагалі щось смачненьке я можу їсти у будь-якому стані.

-Ти ж залиш і брату пирога,-сказала бабуся , коли побачила , з яким азартом я його їм.

-Хто багато ходить, той сам собі шкодить,-відповіла я, проковтнувши шматочок.

-Ага, зрозуміло,-почулося з-за спини, що я аж підскочила на місці.

Обернулася, а там Макс.

-Ти так тихо увійшов , що я й не почула. І навіщо так лякати?- заговорила я.

-Що, сестричко, хотіла сама з’їсти бабусин пиріг, не поділившись зі своїм любим братиком?-з насмішкою запитав Макс.

-Саме так вона і хотіла зробити,-посміхнувшись підтвердила бабуся.

Я надулася і схрестила руки на грудях, побачивши , що вони обоє проти мене.

-А де дідусь?-сухо запитала я, бо все ще сердилася на них і хотіла ,щоб хоч дідусь мене підтримав.

-Він по справах вийшов,-відповіла бабуся.

-Сестричко, ти чого надулася , як хом’ячок? Я ,звичайно, чув ,що дівчата, коли голодні, сердиті, але ж ти вже стільки пирога в себе впихнула,- посміхнувся Макс. Він що знущається?

-Уф,- я вийшла з-за столу і топаючи ногами попрямувала з кухні.

-Ларо, ти куди? Я ж пожартував,-крикнув мені вслід Макс.

-Я вже наїлася! А ти не забудь ручки помити перед тим, як сядеш за стіл!- проязвила йому відповідь.

І чому було дивуватися? Макс з бабусею завжди люблять з мене пожартувати , бо я бурхливо на все реагую, але потім швидко відходжу.

Так і зараз я вже й про все забула  і сіла робити домашнє завдання. Декілька годин я провела за навчанням, то виконуючи домашню, то готуючись до іспитів. На годиннику вже було о пів на сьому. До нашої кафешки йти хвилин п’ятнадцять. Я вирішила вийти зараз, уроки я вже поробила, заодно і провітрюсь зайві десять хвилин.

Я просто змінила футболку на зручну білу, накинула зверху кофту , що була в комплекті до штанів і взула кросівки. Я і так не мала великого бажання іти на допит до Юлі , тому такий вигляд цілком припустимий.

Перед виходом з дому повідомила бабусі ,куди йду. Вже на вулиці дістала телефон і увімкнула музику у навушниках. Тепер хоч іти веселіше. На вулиці  вечоріло і вже не було так спекотно , як удень, повівав легенький освіжаючий  вітерець. Зараз для мене просто ідеальна погода.  Мій розум остаточно провітрився і навіть швидше захотіла вже побачити свою любу подружку.

До кафе я дісталася швидко і одразу знайшла Юлю, що вже зайняла столик.

-Привіт,-я привіталася першою.

-Привіт,-відповіла вона.

-Можливо , щось замовимо?

-Я зробила хід наперед і вже замовила нам по десерту.

-Яка ти молодець,-посміхнулась я подрузі, бо якраз хотіла чогось солоденького.

-Ну а тепер починай,-сказала подруга і ,підперши руками голову , з зацікавленістю на мене дивилася.

-Ну гаразд, слухай! Мені знову написав той хлопець і нахабно натякав на побачення , а я розсердилася і набрала його ,щоб все гарненько пояснити. Ну не зовсім встигла це зробити , бо Ілля ,-зробила наголос на його імені,- взяв у мене телефон і сам почав з ним розмовляти . А під час розмови він сказав , що я його дівчина і ,щоб той не ліз до мене , бо матиме з ним справу.

-І що тут такого? Ілля просто хотів допомогти,-втрутилася у розповідь Юля.

-Та це не найгірше.

Я почала пригадувати нашу розмову з Іллею:

«-Що ти робиш?-відібравши у нього свій телефон , розлючено запитала я.

-Взагалі-то я тобі допоміг,-відповів Ілля.