Глава 5

Ранок прийшов непомітно і одразу нагадав ,що час вставати і збиратися до школи. Сьогодні у мене дуже насичений день , бо разом з Юлею ми маємо забезпечити шкільній футбольній команді перемогу. А як ми це зробимо? Просто будемо активно вболівати за наших хлопчиків, як і завжди.

Коли я вже майже обрала , що сьогодні одягну, зателефонувала Юля. Я лише закотила очі ,бо знала про що піде мова, і взяла трубку.

-Привіт. Сподіваюся ,ти вже не спиш,-весело залепетала подруга.

-Привіт. Ні ,вже прокинулася. Ти щось хотіла?

-Так.

-І що ж?

-Я хотіла запропонувати одягтись у форму , щоб підтримати хлопців,-несміливо запропонувала Юля.

-Я не хочу сьогодні.

-Ну будь ласка,-Юля завжди вміла тиснути на людей.

-Гаразд, але це останній раз .

-Дякую, дякую!-було чути як подруга підстрибує від радості.

-Ну все бувай , мені потрібно зібратися,-відповіла я і вибила дзвінок.

І так відбувається щоразу. Не можу я відмовити своїй подрузі у таких випадках і постійно іду на її поводу.

Тепер мій попередній образ відпадає , а натомість я витягла з шафи спідницю і майку з принтом нашої футбольної команди. У Юлі такий самий комплект ,але замість спідниці -шортики. Костюмчик сів на мені добре , хоч я  давно його вже не одягала. Та наверх я накинула ще джинсовий піджак , щоб прикрити руки.

Я ще зробила охайну укладку волосся і нанесла світлий макіяж ,прикрасивши  його трішки блискітками.

За сніданком не зустріла Макса , бо він вже пішов на тренування . Коли я поснідала , то не затримувалася вдома і теж пішла до школи . Дорогою зустріла Юлю і разом з нею дісталися місця призначення. Зараз ми з нею дуже добре доповнюємо одна одну.

У старших класах сьогодні не заплановано уроків через проведення міжшкільних змагань, але ми маємо бути обов’язково присутніми на них, щоб показати школу з якнайкращого боку. Також у обов’язки 11-класників входить гостинна зустріч команд-суперників із інших навчальних закладів та гостей. Ось цим ми і зайнялися по приходу до школи.

-Шановні учасники, раді бачити вас на щорічному  міжшкільному футбольному турнірі , що проходить у нашому закладі,- почала свою промову педагог-організатор  ,щойно автобуси з гостями під’їхали і з них почали виходити люди,-Бажаємо вам успіхів!

-Аякже успіхів! Цього року перемоги їм не бачити,-промовила я у пів голосу до Юлі, почувши останню репліку .

-Це точно,-засміялася подруга.

Ми стояли  на вході до школи і мали посміхатися всім ,хто проходив повз нас, і  у нас це непогано виходило. А якийсь хлопець з занадто кучерявою зачіскою мені навіть підморгнув.

-Ти це бачила?-тихо вигукнула до мене Юля.

-Що саме?

-Ти сподобалася тому красунчику,-відповіла вона і злегка штовхнула мене в плече.

-Ой, Юля, фу! По-перше ,я так не думаю, а по-друге, він мені ну зовсім не сподобався!

-Я взагалі не розумію ,які хлопці тобі подобаються.

-Ну точно не схожі на баранчиків,-відповіла я, а Юля лише тихенько засміялася.

По приїзду всіх гостей ,нарешті з’явилася можливість зайняти місця у спортивному залі. Ми з подругою обрали зручні місця , щоб комфортно споглядати  весь процес гри. До початку змагань залишалося двадцять хвилин і я вирішила ,поки маю час, трохи привести себе до ладу у вбиральні. 

-Потримай мені ,будь ласка, місце. Я повернусь за хвилину,-сказала я Юлі.

-Ок,-відповіла вона і продовжила щось листати у телефоні.

Я вийшла із залу і знайшла вбиральню. Злегка підправила макіяж і привела до ладу трохи розтріпане волосся. Після цього вийшла з кімнати.

-Форма нашої команди тобі личитиме більше,-почулося з-за спини.

Я обернулася , а переді мною стояв той кучерявий хлопець, що підморгнув мені на вулиці. Він стояв і оцінююче розглядав мене

-Не думаю,-відрізала я .

-Чому ж? Надаєш перевагу лузерам?

От нахаба.

-Я бачу тут тільки одного лузера. І це ти. А тепер бувай. Щасливого програшу!-посміхнулась я на кінець і обернулась іти у своєму напрямку.

-Що ти сказала? Ходи-но сюди ,стерво,-він потягнув мене за руку , але за мить мою руку з його вихопив Ілля.

-Дівчина вже сказала , що не бажає  з тобою продовжувати розмову. Чи тобі пояснити ще раз?-мовив він .

-А тобі чого треба? Не втручайся не в свої справи,-той нахаба хотів вдарити Іллю, але він спритно ухилився і скрутив йому руки, що той аж скрикнув від болю.

-А от цього не варто робити , якщо не хочеш проблем,-прошепотів хлопцю на вухо Ілля.

-Та все, я зрозумів.

Той нахаба вирвався з рук Іллі і швидко пішов у своєму напрямку.

-Дякую, звичайно, але я впоралася б і сама,-промовила я до Іллі.

-Сумніваюсь ,-відповів хлопець.

-Ти мене просто недооцінюєш,-сказала я і рушила до зали , почувши дзвінок до початку змагань.

                                                                                        *******

«Я залишився стояти на коридорі, дивлячись їй вслід. Ця дівчина з кожним днем захоплює мене все більше і більше. Їй допомагаєш , а вона каже , що «впоралася б і сама». Та будь-яка інша вже висіла б у мене на шиї. Але Лара це інша справа. По її розмові з тим хлопцем я зрозумів , що вона не така вже і проста і може дати відпір. Та все ж мусив допомогти їй, щоб якісь недоумки не чіплялися більше. Нічого не можу з собою подіяти , бо постійно думаю про Лару , але знову і знову повертаюсь до реальності , пригадуючи , що вона не вільна. А я ж не останній негідник , щоб чинити таке з найкращим другом.»

                                                                                      *******

-Де ти так довго ходиш?-запитала мене Юля, коли я сіла на своє місце біля неї.

-Але я ж  вже прийшла, немає причин для хвилювання.

-Ну гаразд,-підозріло поглянула на мене подруга.