Глава 4 (Ілля)

Коли я зайшов  до нашого будинку, то одразу вдивився у кожен його міліметр, щоб пригадати таким , яким він був до мого від’їзду. У ньому багато чого змінилося , але з часом я звикну і до змін. Головне , що я вдома. Забравши свої речі з автомобіля , я піднявся у свою кімнату. А тут все залишилося таким ,яким і було. Правда , трохи по-дитячому , але можна виправити. Речі я залишив у кімнаті , а сам спустився у вітальню. Батьки приготували святковий стіл. І по-домашньому ми відсвяткували мій приїзд. Решту дня я провів разом з родиною, бо скучив за ними . Ми розмовляли, переглядали фотоальбоми , я розповідав їм про своє життя у Барселоні , а вони – про свої справи.

Пізно ввечері ,побажавши батькам приємних снів, пішов до своєї кімнати. Тут ще було багато справ: і речі розібрати ,розкласти , облаштувати все . На це все я сьогодні вже просто не мав сил тому, прийнявши душ , одразу ліг спати.

                                                                                    ******

Ранок виявився доволі складним –не хотілося вставати з ліжка, але потрібно, бо купа справ. До школи я сьогодні не пішов , бо ще і вдома не облаштувався.

В першу чергу я, звичайно, поснідав , а вже потім взявся до справ: розклав свої речі, заніс свої старі іграшки і плакати до комірчини. Я гадав , що буду облаштовувати кімнату довго , але години вистачило на все.

У двері моєї кімнати постукали. Це була мама.

-Синку, я прийшла тобі   дещо сказати,-мовила  вона, коли я дозволив увійти.

-Так, мамо,  що?

-Ти ж повернешся до своєї старої школи? Ми ж вже обговорювали?-сказала  мама.

-Ну так, а що?

-Документи директору я вже надіслала поштою , але він просив ,щоб ти зайшов до нього сьогодні,-продовжила вона.

-Гаразд, зайду,- відповів я.

-Заодно і прогуляєшся. Ти ж ще пам’ятаєш дорогу?

-Не переймайся, розберусь.

-Ну гаразд,-сказала мама і , поцілувавши мене у чоло, вийшла з кімнати.

Дійсно чудова нагода провітритися і згадати вулиці рідного міста. Я недовго думаючи , зібрався , взяв ще додаткові папери і вийшов з дому. Я живу на сусідній вулиці від школи тому , щоб дійти ,витратив мало часу. Щойно я підійшов до шкільного двору, почув дзвінок. По тому як вибігали учні з будівлі ,зрозумів ,що розпочалася перерва. Всередині школа дуже змінилася , повсюди сучасні , дорогі ремонти.

Я не дуже люблю розглядати приміщення тому  більше зосередився на своєму шляху до кабінету директора. Та це мені не завадило наштовхнутися на якусь дівчину. Вона ледь не впала , але я не розгубився і встиг спіймати її за руку. Та це ж та дівчина, яка приїжджала до Макса в аеропорт. Вона тут навчається?  

-Ой, перепрошую , я не помітила тебе ,- заговорила дівчина.

-Нічого, не переймайся, я теж був не уважний,-відповів я. Тепер я зміг побачити її зблизька : карі ніжні очі, рум’яні щічки , рожеві губи.  Вона мені сподобалася.

-І дякую,-додала дівчина , а потім пішла у своєму напрямку. Я хотів було їй ще щось сказати , але не встиг.

Трішки розгублений після несподіваної  зустрічі я все ж дійшов до кабінету, постукав у двері і , дочекавшись дозволу , увійшов.

-Доброго дня ,-мовив я.

-Доброго дня, Ілле! -відповів Віктор Павлович. Директор ще той самий , який був, коли я  йшов до 1 класу.

Загалом він викликав мене просто , щоб більше дізнатися про моє навчання в Барселоні і там ще запитував про  спорт. Прості організаційні моменти. Наша розмова тривала всього 10 хвилин , після чого я попрощався з Віктором Павловичем і пішов до виходу.

На вулиці я знову помітив Максову дівчину, вона сиділа на лавці і поклавши ногу на ногу , пильно вдивлялася в екран телефону. Я б ще постояв і подивився на неї , але вирішив піти , що вона не помітила.

Коли прийшов додому , то  ліг на дивані у своїй кімнаті і увімкнув музику в навушниках . Так і заснув. Ще досі відчувалися зміни в часових поясах, але за тиждень має минути.

Прокинувся я від вібрації телефона в моїй руці. Це прийшло повідомлення від Макса:

«Друже , приходь сьогодні на тренування. Тренер і ми з командою на тебе чекаємо.

«Гаразд, буду. А на котру годину?»-відписав я.

«15:30»

«Ок»

«Чекаю»,-наостанок написав друг.

На годиннику була 15 година. У мене ще є пів години. На все про все мені вистачить хвилин 5. Це лише дівчата годинами збираються. Так я і зробив.

 Одягнув футбольну форму , а змінний одяг взяв із собою в сумку . Попередив батьків, куди йду , і одразу пішов тим самим маршрутом ,що і вранці. Хлопці стояли на шкільному майданчику  і чекали , доки прийде тренер, щоб відчинив спортивний зал.

-Привіт, друже,-потиснув я Максу руку , коли підійшов до гурту.

-Привіт,-відповів він.

Я приєднався до них і ми разом чекали початку тренувань. Потім з тренером зайшли до залу і розпочали грати у футбол. Андрію Ігоровичу сподобалася моя гра і він запросив мене зіграти завтра разом з командою на шкільній грі. Я погодився , бо футбол- моя стихія.

Дві години тренувань проминули дуже швидко. Ми з хлопцями сходили в душ і , вже переодягнувшись, почали помалу розходитися. Коли  вийшли з роздягальні, я почув знайомий голос.

-Макс,-гукнула дівчина. Знову вона , але зараз вона виглядає ще краще в цій жовтій сукні , яка їй дуже личить.

-О , ти вже прийшла?-сказав Макс.

-Так . Привіт, хлопці ,-мовила дівчина хлопцям.

Макс підійшов ближче і обійняв її. Це , мабуть , погано , але я починаю ревнувати дівчину свого найкращого друга до нього ж. Я себе не впізнаю.

-До речі , знайомся ,-сказав Макс ,-Це мій друг Ілля.

Він представив мене дівчині.

-Приємно познайомитися! Я Лара ,-посміхнулась вона мені і простягнула руку.

-Мені теж приємно познайомитися,-відповів я  і потиснув їй руку. Її рука така приємна на дотик , що не хотілося відпускати.

-Лара -моя …,- не договорив Макс.