Глава 2 (Ілля)

Сонце вже почало пробиватися через занавіски кімнати. Від сонячних промінчиків на своєму обличчі я і прокинувся. Коли встав з ліжка ,відкрив штори  і поглянув у вікно, де виднілася велика частина міста. Краєвид дійсно прекрасний , але споглядання на нього  мені вже не  приносить жодного задоволення. Чесно кажучи, у цьому місті мені набридло все . Повітря теж ніби чуже, бо так воно і є. Це чужа для мене країна, хоч і живу тут з 8 років. Батьки хотіли ,щоб я побачив світ і мав змогу розвиватися тому і відправили   до Барселони на поруки маминої сестри , яка вже давно тут відшукала своє місце. Але моє місце вдома. Я твердо вирішив, що повертаюся до України ,до рідного міста, до родини і вже завтра я буду там.

Зараз я вирішив попрощатися із друзями ,яких зміг тут знайти і вирішив запросити їх до кафе. Вже ввечері ми компанією сиділи за великим столом і бурхливо говорили на різні теми. Я мав купу часу ,щоб вивчити тутешню мову тож вільно розмовляв з друзями іспанською. Біля мене сиділа моя дівчина і , спершись на мене, ніжно обіймала. Почуття до неї у мене зникли вже давно, але  щось підказує ,що їх і не було ,тих почуттів. А до попередніх дівчат теж, бо всі вони однакові , не знайшлося ще жодної , яка справді могла б мені по-справжньому сподобатися і запасти в серце. Тож доки цього не сталося,  дівчата для мене лише розвага. А з Ізабель потрібно розірвати стосунки вже зараз, бо  сюди більше не повернуся.  Я відвів дівчину на вулицю і почав розмову:

-Ізабель, слухай ти хороша дівчина, але нам потрібно розійтися.

-Що?-вона не очікувала цього почути,-Але чому? Я думала ти всім задоволений?

Дівчина почала плакати  і я обійняв її ,щоб заспокоїти.

-Ти ж сама знаєш , що я їду і до того ж нам вже давно потрібно було це зробити.

-Але чому?-схлипуючи , весь час запитувала Ізабель.

-Тому що я тебе не люблю,-відповів нарешті я і пішов у приміщення до друзів.

Я знаю ,що вчинив не найкраще, але іншого способу немає. Решту вечора ми весело проводили з друзями. Ізабель теж повернулася до нас, але сіла подалі від мене. От і добре , що я наважився зробити це, але все одно попросив друзів приглядати за нею, щоб не впала у депресію , як це роблять більшість дівчат після розриву.

Після гулянки я повернувся додому і одразу ліг спати ,щоб добре виспатися перед польотом. Та перед тим зателефонував Максу, щоб запитати чи не змінилися у нього плани.

Макс – мій хороший друг. Хоч нас і розділяють тисячі кілометрів ,але ми все одно весь час підтримуємо зв’язок, бо товаришуємо ще з 1 класу. А моєму щастю не було меж, коли він приїхав у моє місто на змагання. І взагалі Макс став ще однією причиною повернення додому, нагадавши як там добре. І вже завтра ми разом ним і його командою летимо у рідні краї.

                                                                 ******

Тітка Наталя розбудила мене раніше , щоб я без поспіху зібрався на літак. Коли всі валізи були завантажені у таксі , я попрощався зі своєю тимчасовою родиною і поїхав до аеропорту. На місці мене вже чекав Макс, ми привіталися за руки і пішли на посадку.

Шлях додому був довгим і виснажливим  , але приємна компанія зробила його комфортнішим. З другом ми сиділи разом і говорили на різні теми , але в основному ,про футбол . Мені пощастило , бо по приїзду додому я знову повернуся до навчання у рідній школі і вступлю до Максової футбольної команди. Тепер я повернуся до свого справжнього життя, яке у мене було до від’їзду за кордон.

Нарешті літак приземлився і ми вийшли з нього ,забравши багаж. У залі очікування було дуже багато людей, але я шукав поглядом своїх батьків . Я вирішив зателефонувати їм тому відійшов вбік .

-Я відійду на хвилинку ,- сказав я Максу.

-Алло,-почувся мамин голос у слухавці,-Ти вже прилетів?

-Так. А ви де ?

-Ми щойно під’їхали ,виходь чекаємо тебе. Так скучили!

-Гаразд,-сказав я і щойно хотів покласти слухавку , як відволікся. Через увесь зал бігла дівчина. Чомусь одразу вона чимось зачепила мене. Її волосся розвівалося від бігу , а чарівна посмішка не зникала з обличчя. Та за мить дівчина опинилася у обіймах Макса ,а потім він покружляв її. Я не знав , що у Макса така красива дівчина.

Через хвилину ступору я підійшов до друга, щоб повідомити про те, що їду додому , а тієї дівчини вже не було біля нього, бо вона відійшла ,щоб поговорити по телефону.

-Макс, я вже поїду, батьки чекають,-сказав я.

-Так, звичайно , побачимось пізніше,-відповів Макс.

-Гаразд.

Я попрощався з ним і вийшов з аеропорту.

-Синку, нарешті ти вдома. Ми так чекали на тебе, скучили вже,-на виході мене одразу зустріли батьки.

-Я  теж скучив ,-відповів я ,обіймаючи їх.

-Ну що? Поїхали додому?-запитав тато.

-Звичайно.

Ми сіли в автомобіль. Щойно мали рушати ,як я побачив Макса і його дівчину, які за ручки виходили з аеропорту. Які ж вони щасливі!

Ця дівчина ніяк не виходила у мене з голови всю дорогу до нашого будинку і навіть пізніше. Щось у ній було особливе.

А ось і друга глава для повнішого сприйняття. Як вам такий формат?