Розділ 8

Знову удар. Двері заскрипіли, петлі напнулися і метал лопнув. Важка дерев’яна конструкція гепнула на підлогу, здійнявши стовп пилу. Коли пил осів, з порогу було видно зграю з дванадцяти вовків. Їхні очі світилися червоним, ікла світилися білим у вишкірених пащах, слина скапувала на землю.

Мальва завмерла, скам’яніла. Найбільший з вовків заскочив до хати і став перед лицем Мальви, готовий до фінального стрибка. Вона відчувала його подих на своїй шкірі, бачила своє відображення в темно-червоних очах. Подумки прощалася з життям.

Мить і вовк відлетів вбік, гепнувшись об стіну. Полички здригнулися, баночки посипалися на нього зверху. Решта перевертнів так і стояли за дверима, спостерігаючи за протистоянням з безпечної відстані. Лев був втричі більший за найбільшого вовка, і сильніший. Наступив йому на горло лапою і притиснув до землі, вдивлявся в знайомі очі і біле пасмо на чорній шерсті. Вовк не рухався, застиг. Битва поглядів тривала кілька хвилин, а тоді вовк заскавчав.

Лев повільно забрав лапу від вовка. Перевертень підвівся на чотири лапи, трохи похитуючись. Оголив ікла в короткому вишкірі і, утримуючи погляд Лева, схилив перед ним голову до землі. Тоді підскочив, змахнувши хвостом у повітрі і розвернувся до решти зграї.  Ступивши за поріг, оглянувся, затримав погляд на левові, кивнув. Зіскочив з ганку і, прихопивши з собою інших вовків, зник у темряві лісу.

Мальва видихнула, зачарована видовищем. Підійшла до Лева і обійняла його за шию, ховаючи лице в розкішній гриві. Легкий вітер здіймав волосинки і лоскотав ними її шкіру. 

— То ти все ж знайшла перевертня, — Беладона приземлилася на своїй мітлі, розганяючи минулорічне листя вітром, — Хоч і неправильного.

Рано Мальва видихнула. Ой, рано. Ніч ще не закінчилася. 

Поруч з Беладоною на галявині приземлились ще сім відьом. Стали напівколом перед хатиною, вперши мітли в землю. Мальва виступила вперед, намагаючись затулити собою Лева.

— Час ще є, хоч і не багато, — Беладона схилила голову набік, усміхнулась хижо, — Веди його до вівтаря.

— Ні! — Мальва тупнула ногою, тієї ж миті на тому місці здійнялася мальва аж до стелі.

— Як ти смієш мені суперечити!? — гримнула Беладона, — Ми всі старалися, щоб ти здобула силу. Зовсім страх втратила, невдячна! Або слухайся, або будеш покарана! Вичищатимеш у свиней до наступного кривавого місяця!

— Ні! — ще раз повторила Мальва, зробила крок вперед, — Я не повернуся більше до вас! Досить мною гратися, я вам не лялька!

Відьма засміялася гучно, аж луна прокотилася лісом.

— Ти нікчема! — крикнула Беладона. 

Відьми повторили за нею, наповнюючи ліс противними звуками. «Нікчема. Нікчема» – неслося поміж дерев, відлунювало від каменів, врізалося в скроні, стискало серце молодої відьми, мов лещатами.

Беладона кивнула іншим відьмам і ті взялися за руки, загуділи, мов сурми. Застогнала земля. З-під їхніх ніг вирвався туманний вихор, розростався у розмірах і рухався в бік хати.

Мальва опустила підборіддя, глипнула на небезпеку з-під лоба і виставила руки вперед розгорнутими долонями. Біля вихора пробилися крізь землю тонкі паростки мальв і одразу зів’яли.

— Оце і вся твоя сила? — Беладона засміялася, не зводячи погляду з Мальви, — Я казала, що її в тобі трохи більше за нуль. Трохи переоцінила!

Мальва зціпила зуби. Настій з образ, принижень і знецінення закіпав. Гарячий і неконтрольований, наповнював і рвався назовні. 

Земля перед відьмами репнула.

І вже не кволі стебла, а гнучкі стовбури полізли з розлому, живі, важкі, вперті. Мальви товстими ліанами обпліталися навколо відьмацьких ніг, повільно повзли вище. Відьми почали струшувати з себе дивні квіти, розірвали руки. Вихор стих, розсипався на краплі роси, а мальви все плелися, обплітали, стискали кривавих відьом. Темно-фіолетові квіти повзли по їхніх плечах, шиях, затуляли їм очі, аж поки ті повністю не перетворилися на квіткові статуї.

Руки Мальви затремтіли, пальці виструнчилися. Квіти стискали відьом до хрускоту кісток, разом з тим тріщало щось і всередині Мальви. Очі налилися чорнотою. 

— Досить, Мальво, — відьмак торкнувся її руки.

Стебла стягувалися все дужче, Мальву затрусило. Кожен рух, кожне стикання квітів вона відчувала своїм тілом. По хребту прокотилася гаряча хвиля страху. Вона злякалася не Беладони. Себе саму.

 — Досить! Прошу! — крикнув відьмак.

Мальва здригнулася, наче прокинулась від глибокого сну. Глянула на колишніх посестер, закутих в квітчасті клітки. Піднесла руки до обличчя, роздивлялася їх, наче вперше бачить. Дивилася то на свої руки, то на вісім квітників попереду. Знову на руки. Вони все ще тремтіли.

Перші промені сонця ще не виднілися за горизонтом, але світла вистачало для того, щоб кривавий місяць перетворився на бліду пляму на небосхилі. Вдалині почувся вовчий вий.

Відьмак стояв з посохом поруч Мальви і Лева. Вітер колихав їхнє волосся.

— Вибачай, що хату рознесли, — прошепотіла Мальва, торкнувшись Лева, — Я допоможу відновити всі зілля. Ми допоможемо, правда, Леве.

Відьмак посміхнувся. Стукнув посохом об підлогу — хата зникла, разом з поличками, стінами і безладом, що залишився після дивної ночі.