Розділ 6

Вони дійшли до краю галявини, далі дорога вела до лісу. Ну як дорога, на самому приліску вона розходилася на три сторони.

— Ну і яка з них правильна? — Мальва почухала носа.

— Мені то звідки знати? — весело відповідав Лев, ловлячи невидиму павутинку ротом, — Ти ж у нас лісова фея.

— В якому сенсі у нас?

— Ну, між нами точно щось є. Ти ж теж це відчуваєш.

— Що?

— Ну оце, — він помахав рукою в повітрі, — Щось таке невловиме, якась енергія чи щось таке. Не просто так я на тебе натрапив посеред лісу.

— Нічого я не відчуваю, — збрехала Мальва, — Між нами нічого немає. Нічого.

— Ну може хоч трошки? — Лев підійшов впритул і потерся носом об її скроню. Прищурився і його губи розтягнулися в посмішці.

— Ні-чо-гі-сінь-ко, — по складах вимовила Мальва, хапаючи в паузах повітря ротом.

Він дивно поводиться, це дратує. Але до хати відьмака не так вже й далеко. Треба тільки вибрати правильний шлях. І то швидко. Поки вони збирали трави, сонце почало сідати за обрій. Скоро зійде кривавий місяць і час на роздуми спливе. А їй ще треба було якусь пораду у відьмака самій випитати, а тоді вже вирішити за Лева.

Мальва постояла, почухуючи підборіддя в задумі. Поклала руку на одну стежку, заплющила очі. Слухала притоптану траву, голос піщаної стежки. Не відгукнулося їй нічим відьмацьким. Не ходив він тут.

Повторила процедуру з тим шляхом, що вів прямо — результат той самий.

— Нам туди, — вказала рукою на стежку, що вела наліво і ховалася в густому лісі за чагарниками. Стежка одразу відгукнулася на її запит, віддала вібрацією в тілі, магічний слід шепотів «Сюди».

Вони продиралися крізь чагарники, роздираючи одяг.

— Чого не вкладеш ці чагарники, як тоді на галявині, — дратувався Лев, висмикуючи гілку, що заплуталася в його сорочці, — Вони дряпаються і чіпляються. Не дають пройти.

От дурбецало, — ляснула себе по лобі Мальва, — І як вона одразу про це не подумала. Але нехай вже, ще трохи залишилось. Сила ще згодиться на потім.

За кількам метрів вони вийшли з чагарників і опинилися серед густого лісу. Магічні вібрації кружляли в повітрі, йшли з землі, ворушилися у гілках, але будинку відьмака видно не було.

— Це тут, — Мальва зупинилася, обперлася рукою об дерево.

— Тут нічого немає, — Лев озирався по сторонах в пошуках будівлі.

— І я нічого не бачу, — відповіла Мальва, — Але знаю, що ми прийшли. 

Сонце поволі котилося за горизонт, просто перед ними, ніби з туману проявлялася дерев’яна хатинка, вкрита мохом і лишайниками. Мальва підійшла і легенько постукала.

Двері відчинилися. На порозі стояв старезний дід, сива борода по підлозі волочилася, білі брови нависали над очима так, що їх не було видно.

— Заходьте, — прохрипів відьмак, — Тільки взуття на вулиці залиште. Не гоже до хати взутими йти.

Мальва легко зняла свої сандалі і ступила однією ногою до хати. Лев стояв і дивився на свої зелені чоботи. Все його нутро пручалося тому, щоб їх знімати. Батькові слова застереження лунали в голові суворим голосом так, що аж волосся на голові ворушилося. Він зітхнув. Виходу всеодно не було. Не дарма ж він два дні йшов сюди у пошуках відповідей.

Нагнувся, взявся за халяву, потягнув. Чобіт сидів тісно, набрякла нога наче вросла в нього, не хотіла вислизати.

— Допомогти? — запитала Мальва, оглядаючись через плече.

Дід гмикнув, взяв її за лікоть і підпихнув до виходу.

— Поможи, — риплячим голосом проказав, — Сам він їх не зніме.

Мальва вернулася до Лева, босі ноги ступали по траві біля хати. В слідах тих мальви виростали в ту ж хвилину.

— Сядь на землю, — скомандувала Мальва. Лев послухався.

Вона взялася за чобота двома руками, той не піддавався. Вона вперлася ногами в землю, розвернулася півбоком і з усієї сили потягнула. Дивно, але чобіт ні на міліметр не зсунувся з ноги. 

Мальва заплющила очі, гучно видихнула. Повітря наповнилося гулом як тоді, на галявині, де вони трави збирали, вібрувало і гуділо, наче поблизу знаходився рій бджіл. Один чобіт ковзнув з ноги і опинився в руках у Мальви. Вона поставила його на землю і взялася за другий. Він так само легко ковзнув, піддавшись її силі. Мальва оступилася, перечепилася через перший чобіт і приземлилася на п’яту точку.

Лев завертівся, закрутився, волосся на голові його стало дибки. Очі округлилися, йому не вдавалося опанувати відчуття, що наповнювали його по вінця. Він босий. Вперше в житті. У тілі легкість, нічого не сковує його ноги, не тисне і не натирає. Але разом з тим зникло і відчуття захищеності. Він сидів на траві і ворушив пальцями, відчуваючи як прохолода ночі торкається його ніг. 

Мальва глянула на діда. Його борода почала скручуватися, підповзати все вище, аж доки не зникла повністю з його лиця, прихопивши в небуття і брови. Тепер за ними спостерігав чорноволосий чоловік з дрібними зморшками і гострим поглядом. Його очі зблиснули в хитрому прищурі, усмішка на його лиці світилася лукавством.