Розділ 5

Мальва прокинулася, щойно перші промені сонця пробилися через густі крони. Сіла на листі, озирнулася. Лев сидів на тому ж пеньку і вдивлявся у ліс, спершись ліктями на коліна. Зелені гумові чоботи блищали і пускали сонячних зайчиків, наче він начистив їх до блиску за ніч.

— Ей, ти куди? — гукнув Лев, коли Мальва розвернулася і попрямувала в бік кущів ліщини, що вже густо вкрилися маленькими листочками.

— Стій, де стоїш, — Мальва зупинилася і виставила руку вперед, — Мені треба в кущики сходити. 

Лев завмер, а потім засміявся.

— Не знав, що феї теж до туалету ходять.

Мальва закотила очі під лоба, похитала головою і продовжила свій шлях подалі від очей.

— І не здумай підслуховувати, — гукнула з-за кущів.

Ліс прокинувся разом з сонцем, пташки щебетали, дерева шуміли, тож Мальва могла почуватися у безпеці. Та всеодно вирішила зайти подалі, щось всередині не давало розслабитися до кінця. 

Щойно завершила свою справу, як телефон завібрував у кишені. 

Беладона.

Мальва стиснула губи і відповіла пошепки:

— Що вже сталося?

— Перевіряю чи ти ще жива, — реготнула Беладона, — Ми нічого не вполювали цієї ночі. Сподіваюся, тобі пощастило і ти знайшла кого принести в жертву заради сили.

Мальва зітхнула, заплющила очі. В уяві спливла картинка сонного Лева на галявині з травинкою в кутику губ. Розслаблений, довірливий, наївний. Ідеальний кандидат на роль жертви. Нехай і не перевертень, та все ж людина. Її тіло пересмикнуло, тепло, що вона відчула тоді знову заповзало під шкіру. Сумніви точили її, під’їдали залишки впевненості і псували передчуття неймовірної сили.

— Бо так і залишишся напіввідьмою, — додала Беладона.

— Працюю над цим, — відповіла Мальва, — Дам знати, як буде результат.

Вона закінчила дзвінок, кілька секунд вдивлялася в темний екран. Пальці мимоволі стискалися.

— Чорт… — вилаялася, зціпивши зуби. Часу залишалося все менше. Чи більше, залежить від того, як поглянути. Якщо не встигне — то ще дванадцять років є, щоб вирішити.

У кущах щось ворухнулося. Мальва завмерла, прислухалась. Тиша. Просто відчуття. Як учора. На шкірі виступили сироти. Вона провела долонею по передпліччю, проганяючи холодок.

— Ще не час, — прошепотіла сама до себе. Сховала телефон у кишеню і вийшла з кущів.

— Довго ти, — Лев закинув наплічник на спину і рушив у бік Мальви, — Я думав тебе там вкрали.

— Ой, кому я треба, — відмахнулася Мальва, натягнула безтурботний вираз обличчя і махнула Леву, — Ходімо. Якраз вдалий час збирати трави.

Лев підійшов, взяв її за руку. Вона не відсмикнула. Глянула на нього, смикнула бровою, усміхнулась кутиками губ.

— Це щоб тобі страшно не було, — з посмішкою сказав Лев і вони пішли вузькою стежкою у напрямку галявини.

«Гарне місце для шабашу», — ледь не вимовила вголос Мальва, коли вони вийшли на галявину. По центру височів гладкий камінь, вкритий яскравим лишайником, з виїмкою посередині. Туди б гарно було дрова скласти для багаття. Поруч — ще три каменя різної висоти, наче спеціально для ритуалу вирізьблені. Мальва поклала руку на камінь, поверхня тепла, гладка, наче обтесана морем.

— Тут трави збирати будемо, — постановила. Зняла з Лева наплічник і поклала його на плаский камінь.

Потерла долоні одна об одну, заплющила очі. В повітрі розносився тихий гул. Звук все наростав. Мальва розплющила очі, виставила руки перед собою долонями донизу, пальці розчепірила. 

Трави і корінці піднялися над галявиною і застигли в повітрі, слухняно слідуючи вказівкам Мальви. Галявиною рознісся аромат скошеної трави і вогкої землі, з домішками солодких квітів.

— Збирай і вʼяжи в пучки, — скерувала Мальва.

Лев послухався. Підходив і вибирав однакові на вигляд трави, змотував травинкою стебла і корінчики і складав на камінь біля наплічника. Аж доки не зібрав усі. Біля каменів, на яких лежав наплічник з травами поросли високі мальви, густо всіяні пишними квітами. 

— Звідки ти знаєш які трави потрібні відуну? — запитав Лев, підніс один пучок до носа, затягнувся запахом на повні легені і вдоволено промуркотів, — Умм-м-м, така запашна.

Мальва опустила руки, потерла пальцями долоні. Використання магії потребує багато енергії і часу на відновлення, а Леву аби ото траву нюхати. Підійшла до нього, смикнула пучок, щоб забрати. Лев нахмурив брови, пальці міцно стиснулися на пучку, руки не хотіли відпускати. Мальва смикнула ще раз, дужче. Лев з неохотою відпустив. Вона піднесла пучок до носа і втягнула носом запах. Свіжий аромат котовника залоскотав у носі. Вона скривила носика, розпрямила, поворушила ніздрями, проганяючи лоскіт.

— Звичайний котовник, — знизала плечима і засунула пучок до інших трав у наплічник, — Котяча м’ята. Коти від нього з розуму сходять. Он у моєї посестри кіт раз наївся його…

Дідько, знову вона втратила пильність і ледь не бовкнула зайвого. Треба бути обережнішою, не злякати Лева завчасно, поки Мальва ще остаточно не вирішила що з ним далі робити. Хоча й вибору вона особливо не мала, тільки обмеження в часі. І ті відчуття, що він у ній пробуджував, зовсім не допомагали. А навпаки.