Розділ 4

Темний ліс здавався їм безмежним і тривожним. За переплетеними кронами дерев не було видно нічого, тільки проблиски місячного світла. Десь далеко, наче за лісом, пролунав вовчий вий. Лев зупинився. Голосно видихнув. Запрокинув голову догори.

— Щось там загубив? — Мальва була на кілька кроків попереду нього, — Ти ж не перевертень, щоб так за місяцем сумувати.

Лев повернув голову до Мальви, усміхнувся на один бік. Очі знову зблиснули. Мальва примружила очі, нахилила голову на бік.

А якщо він і справді перевертень? Хто їх розбере, поки вони не перетворяться. Хоча… 

— Якби був перевертнем, давно б вже вив на місяць, а не зітхав тут, — підсумувала Мальва.

— Так ото ж, — Плечі Лева опустилися. 

Десь неподалік заухкала сова, тріснула гілка. Мальва завмерла, прислухаючись до навколишніх звуків. Тріск повторився ближче. За мить — з іншого боку. 

Мальва одним стрибком підскочила до Лева і притиснула його до дерева. Дістала з кишені пучок сухих трав, розтерла між пальцями і кинула в повітря над ними. Невагомий пилок опустився на них, тонкий серпанок огорнув їх сірою імлою.

— Тш-ш-ш, — приклала палець до його рота.

Лев не дихав. Така близька присутність Мальви прискорювала його серцебиття, розігрівала кров. Він трохи нахилив голову, втягнув повітря біля її вуха. Вона сіпнулася, вперлася рукою в його груди, намагаючись трохи відсторонитися. Мальву бентежила його близькість, якісь нові, незрозумілі їй відчуття наповнювали її сутність. Його серце гупало під її долонею, відбиваючи дивний ритм. Тіло напружене, немов закам’яніле. Лев огорнув її за талію і притиснув ближче до себе. Вдивлявся в густу темряву.

— Чуєш? — пошепки спитала Мальва, притиснувшись до Лева.

Тріск. Цього разу зовсім близько. Серпанок над ними ледь здригнувся, як від подиху вітру. Потім ще один, з іншого боку.

— Не рухайся, — прошепотіла Мальва.

Лев не відповів, продовжуючи вдивлятися в темний ліс. Провів пальцями по її спині. Вона, вже не соромлячись, притулилася щокою до його грудей. На диво, стало спокійніше. 

Лев тихо видихнув. Його плечі розслабилися дивно, напруга з тіла зійшла. Здавалося, його не лякало те, що вони майже попалися. Чи він так вірить у силу її чарів? Щось тут не так. Не правильно.

Тріск припинився. Жодних сторонніх звуків, окрім звичних для нічного лісу хрускоту сухих гілок від подиху вітру, що зачіпляються одну за одну на верхівках крон.

— Чуєш щось? — спитала Мальва тихим видихом.

— Нічогісінько, — усміхнувся Лев, рук з її спини не прибираючи. — І не бачу. Немає там нікого, розслабся.

— То чого вчепився у мене, як реп’ях? — Мальва вперлася руками в його плечі, відштовхуючись. Він все ще міцно тримав її талію. — Пусти.

Серпанок сколихнувся і впав на землю, розсипавшись на дрібні краплі роси. Лев відпустив Мальву, під сукню заповз холодок.

— Маячня якась, — бурмотіла Мальва собі під ніс, — Здалося чи що?

— Та ні, — Лев знизав плечима і взяв Мальву за руку, — Там були перевертні. Ціла зграя. Це ж… — ледь не вибовкав секретну інформацію, та вчасно спинився, — Твоя магія так спрацювала.

Лев знав, що вони його впізнали серед запахів лісу і тому відступили. Але визнати це перед нею, означало б зізнатися у своїй нікчемності. І в тому, що від нього теж могла б йти загроза для неї. Але на щастя, це не так. 

Господи, ще зранку він понад усе хотів бути перевертнем, а зараз радіє, що не є ним насправді. Маячня якась.

— Дивно, — Мальва ступала обережно, тримаючись за руку Лева, — Так близько підійшли і так швидко відступили. 

Лев не відповів. Але хвиля полегшення прокотилася по його тілу дрібною хвилькою. Мальва відчула, як змінився його дотик. Тепла рука попри прохолоду ночі передала це полегшення і їй. В роті відчувся гіркий присмак полину.

— Ти тільки глянь, яка краса, — Лев зупинився, вдивляючись вперед очима, повними захвату, — Така дивна квітка, ніколи таких не бачив.

Мальва напружила зір, вдивлялася вгиб лісу, та окрім чорноти і ще чорніших обрисів стовбурів нічого не бачила. Зупинилася, повернулася до Лева, помахала рукою перед його обличчям. 

— Там нічого немає, — вдивлялася в його лице, — Це мабуть на тебе так полин з мохом подіяли, що вже квіти тобі вночі ввижаються.

— Та ні, он же вона, — стояв на своєму Лев, — Ти що не бачиш?

Він потягнув Мальву за руку вперед, вона ледь встигала за ним, перечіплялась через сухі гілки і чіплялась сукнею за гілки дерев і кущі. Лев зупинився, нагнувся і зірвав квітку. Простягнув її Мальві.

— Ось вона, — довга стріла з крупними квітами постала перед очима дівчини. 

— Дивно, — Мальва торкнулася пелюстків квітки, вони забриніли, наче дзвіночки, — Це Мальва лісова. І хоч вона рідко росте у лісі, переважно на сонячних галявинах, як та, де ми зустрілися, але я постійно її зустрічаю там, де ночую. 

Це бентежило Мальву. Та ще більше її хвилювало, як Лев зміг побачити квітку вночі, без жодного джерела світла. Чи це вже її зір зіпсувався, що вона не помітила? А може це просто втома, — гнала думки від себе Мальва.