Розділ 30: Гуркіт тиші

Коли «Чорне Сонце» досягло меж Сянь Юань, простір навколо розлому перестав бути просто пусткою. Він перетворився на зону анігіляції. Велетенський диск випромінювача, підвішений на важких сталевих палях мобільної платформи, пульсував темно-фіолетовим маревом, яке, здавалося, висмоктувало кольори навіть із навколишнього каміння. Скелі ставали сірими, повітря — важким і несмачним, а звуки битви вмить стихли, поглинуті цією штучною порожнечею.

Хвиля анти-резонансу вдарила по Східній Брамі з потужністю цунамі. Від цього удару завібрували самі основи буття. Тиша, яку несло «Чорне Сонце», була агресивною — вона прагнула заповнити собою кожну щілину, кожну думку, кожен подих.

Але там, де раніше була лише порожнеча, тепер стояла Стіна.

У ту саму мить, коли фіолетове марево торкнулося порогу міста, від скель Сянь Юань відштовхнувся золотисто-сливовий спалах. Це не був просто енергетичний купол. Це був Живий Резонанс, народжений із союзу Хранителя та Вартового.

Джин стояв у самому центрі проходу, широко розставивши ноги. Його очі горіли несамовитим золотисто-сливовим вогнем, а навколо його постаті вихором крутилися іскри Абсолютного Щита. Він відчував кожну тонну тиші, що тиснула на місто, але тепер він не був один. Через Серце Горі він був з’єднаний з Еліасом, і ця нитка давала йому силу, якої не знав жоден метал Окріуму.

Анти-резонанс Шена безсило розбивався об цей щит. Фіолетові хвилі стікали по золотій поверхні, наче брудна вода по склу, залишаючи за собою лише шипіння та іскри. Сянь Юань залишалося островом пам’яті в океані забуття. Щит, підсилений Джином, не просто відбивав атаку — він поглинав її, перетворюючи агресивну порожнечу на паливо для власного світіння.

Проте за цією стіною світла, у глибокій тиші Зали Відлунь, відбувалася інша битва. Битва за душу Хранителя.

Еліас стояв біля Серця Горі, його пальці все ще торкалися пульсуючих граней кристала. Його очі були заплющені, але він бачив більше, ніж будь-хто інший. Завдяки злиттю з Серцем, він не просто керував щитом — він став нервовою системою всього регіону. І це було його найбільшим прокляттям.

Він відчував «Чорне Сонце» не як технічний пристрій, а як крик розпачу тисяч людей в Окріумі. Він відчував той момент, коли жінка в їдальні втратила спогад про свою дитину. Він відчував, як юнак забув про зорі. Кожне розірване серце в місті відгукувалося в його грудях душевними муками.

— Я розбудив їх лише для того, щоб вони відчули, як їх знову вбивають, — прошепотів Еліас. Його голос був хрипким, а по щоках котилися сльози, що світилися золотом. — Я дав їм надію, Лянь, а Шен перетворив її на інструмент тортур.

Лянь підійшла до нього, її рука лягла на його плече. Вона відчувала, як його тіло здригається від кожного імпульсу, що приходив із боку Окріуму.

— Ти не міг інакше, Еліасе, — тихо сказала вона. — Не можна вилікувати рану, не відкривши її.

— Але ця рана тепер кровоточить забуттям! — Еліас різко розплющив очі. У них не було тріумфу від того, що їхній щит тримається. У них була глибока, чорна туга. — Я відчуваю їхню порожнечу. Вона тягнеться до мене мільйонами німих рук. Вони навіть не знають, що вони втратили, але я... я відчуваю кожну втрачену секунду їхнього щастя. Це я привів Шена до їхніх душ. Мій Резонанс став маяком для його «Чорного Сонця».

Він відійшов від кристала, і золоте світло в залі на мить здригнулося. Джин на барикадах відчув це коливання — щит на мить став тоншим, і фіолетова сажа почала просочуватися крізь тріщини.

— Еліасе, тримайся! — крикнув Джин через ментальний зв'язок. — Я не втримаю цю вагу без тебе!

Еліас знову вхопився за Серце, відновлюючи потік енергії, але його обличчя було маскою страждання. Він зрозумів страшну істину: бути Хранителем — це не значить бути могутнім магом. Це значить бути тим, хто відчуває біль кожного, кого він намагається врятувати.

— Я маю бути обережнішим, — промовив він, намагаючись вирівняти дихання. — Якщо я просто вдарю у відповідь, я знищу їхні розуми. Їхні душі занадто крихкі для такої війни. Резонанс — це не молот, це смичок. А я... я зараз б’ю по струнах так сильно, що вони рвуться.

Лянь дивилася на нього з болем і гордістю. Вона знала цю рису в ньому — це безмежне милосердя, яке колись і зробило його Хранителем Садів. Але вона також знала, що Тінь, яка стоїть за Шеном, використовує цю доброту як зброю.

— Шен розраховує на твоє гніття, — сказала Лянь. — Він хоче, щоб ти злякався власної сили. Він хоче, щоб ти замовк, аби більше не завдавати людям болю. Це і є його план — змусити тебе обрати тишу заради їхнього спокою.

Еліас подивився на свої руки. Вони сяяли, але це сяйво здалося йому зараз холодним і небезпечним.

— Кожне моє слово відлунює в їхніх головах як вирок. Лянь, як я можу вести їх до світла, якщо цей шлях випалює їх із середини?

Він знову закрив очі, зосереджуючись на щиті. Джин там, на межі розлому, стояв непохитно, але Еліас відчував, як Вартовий виснажується. Анти-резонанс Шена був постійним, невтомним, як сама смерть.

— Я не можу просто захищатися, — раптом сказав Еліас, і в його голосі з’явилася нова нота — тверда, як сталь, але тонка, як шовк. — Я маю змінити частоту. Не будити їх усіх одразу, а створити шепіт. Маленьке, невидиме відлуння, яке Шен не зможе знайти. Я маю навчитися лікувати, не роздираючи тканину забуття.

Він почав повільно рухати руками над Серцем Горі, наче грав на невидимій арфі. Золоті нитки Резонансу почали змінювати свій візерунок. Замість агресивної хвилі, яка прокотилася Окріумом раніше, тепер від Сянь Юань почали відходити майже невідчутні вібрації. Вони обминали «Чорне Сонце», просочувалися крізь стіни Палацу, не викликаючи болючих спогадів, але залишаючи в душах людей ледь помітне відчуття тепла — наче далекий вогник у зимову ніч.