Розділ 20: Проекція минулого та буря в серці

Зала Відлунь сьогодні здавалася наелектризованою. Кристали на стелі не просто мерехтіли, вони видавали низьке, пульсуюче гудіння, що відгукувалося в самому серці Еліаса. Після пробудження в коконі його зв'язок із Книгою Порожнечі став настільки щільним, що він відчував артефакт як частину свого тіла. Проте ця єдність мала свою ціну. Еліас відчував свинцеву втому, яка, здавалося, просочувалася навіть у його кістки. Кожен шепіт зали, кожен відблиск кристала бив по його загострених почуттях, вимагаючи неймовірних зусиль для концентрації. Його розум був подібний до перевантаженої мережі, що ледве стримувала потік сирої енергії.

Лянь стояла біля дзеркальної стіни, спостерігаючи за ним. Її погляд був теплим, але в глибині очей ховався смуток, який Еліас не міг збагнути. Вона пам’ятала те, про що він лише починав здогадуватися: тисячоліття тому вони вже стояли так само, пліч-о-пліч, у садах, чий аромат він іноді відчував уві сні. Вона чекала, поки він згадає її сам, оберігаючи його крихку свідомість від шоку раптового осяяння.

— Сьогодні ми спробуємо «Глибоке занурення», Еліасе, — тихо сказала вона, підходячи ближче. Побачивши, як він бореться із виснаженням, вона ледь торкнулася його плеча. — Ти маєш стати якорем. Ми підемо до самого витоку. До моменту, коли Шен вперше торкнувся того, що не мало належати людині.

Еліас підняв голову, і в його темних зіницях яскраво спалахнули золоті іскри — вічний слід кокона. Тепер це світло жило в ньому постійно, пульсуючи в такт із Книгою.

— Пам’ятай, Еліасе, — прошепотіла вона фразу, яка колись була їхнім паролем у найтемніші часи минулого життя, — «Шукай не звук, а той момент, коли він народжується».

Ці слова відгукнулися в голові Еліаса дивним резонансом, на мить прогнавши втому. Він не зрозумів їхнього значення, але відчув, як Книга в його руках заспокоїлася. Вони сіли в центр нефритового кола. Лянь занурилася в медитацію разом із ним, стаючи його провідником у лабіринтах часу.

Раптом реальність Зали Відлунь розчинилася. Перед ними з’явився молодий Шен. Він не був схожий на того велетня з механічних частин, яким його малювали в Окріумі. Це був чоловік із гострим розумом і серцем, сповненим патологічного страху перед хаосом. Він стояв перед стародавнім вівтарем, де спочивав Камінь Духа.

— Він не шукав влади, — прошепотів Еліас, відчуваючи, як видіння висмоктує останні сили. — Він шукав абсолютної тиші.

Видіння стало чіткішим. Шен торкнувся Каменя, і Еліас здригнувся від жаху, побачивши зворотний бік Імперії. Він побачив, як Окріум насправді живиться. Стирачі пам'яті не просто видаляли спогади — вони викачували емоційну енергію, «іскру життя», залишаючи людей порожніми оболонками. Ці залишкові почуття, вирвані з корінням, стікалися до Палацу Вічності. Шен перетворив себе на величезний стабілізатор, який поглинав усю цю викрадену емоційну масу, щоб підтримувати власну «тишу». Він живився тисячами вкрадених радостей і болів, лише щоб створити світ, де ніхто більше не зміг би його потурбувати своїм почуттям.

— Забагато... — кричав молодий Шен у видінні. — Цей галас вб’є нас усіх! Порядок... мені потрібен порядок!

В цей момент у Залі Відлунь почалася справжня енергетична буря. Фізичний світ Сянь Юань зреагував на гнів Еліаса. Вітер закрутився в печері, піднімаючи уламки кристалів.

— Еліасе! Ти занадто глибоко! — вигукнула Лянь. — Шен відчув тебе крізь систему живлення!

Але Еліас не міг зупинитися. Він бачив, як кожне вилучене почуття стає олією, що змащує шестерні Окріуму. Шен жив у центрі цієї мертвої тиші, перетворюючи людські душі на батарейки для своєї ілюзії спокою.

Він вдарив долонею по Книзі, і золота хвиля енергії розірвала видіння. Відбувся неймовірний спалах. Грім прокотився печерами так сильно, що мешканці в далеких ярусах попадали на коліна. Коли світло згасло, у залі запала важка тиша. Еліас стояв у центрі, важко дихаючи, золоті іскри в його очах горіли тепер рівним світлом, але сам він ледь тримався на ногах.

Лянь підійшла до нього, підтримуючи за лікоть. Вона знала: зараз він бачить світ майже так само, як вона.

— Ти змінив резонанс, — тихо сказала вона. — Ти не просто спостерігав. Ти кинув виклик самому фундаменту Окріуму. Шен відчув цей імпульс. Його система живлення, яка звикла до стабільної «тиші» порожніх людей, тепер захлинається від твоєї живої енергії. Він знає, що ти бачив його початкову слабкість.

Еліас повільно опустив руки. Його трансформація була завершена, але він відчував себе порожнім посудом, який щойно випалили у вогні.

— Я бачив його серце, Лянь, — сказав Еліас. — Воно холодне, бо живиться чужими життями. Але тепер він боїться. Боїться, що ми нагадаємо людям, як це — звучати по-справжньому.

Він подивився на Лянь, і фраза про «світло очей» знову спалахнула в його мозку. На коротку мить йому здалося, що він пам'ятає не її обличчя, а її душу.

— Ми маємо попередити Мейлін та Джина. Шен не просто надішле Мисливців. Він спробує стерти саму нашу присутність у реальності, бо ми стали «шумом», який загрожує його вічному спокою.

Лянь кивнула. Вона бачила, що Еліас прийняв свою долю, навіть якщо ціна за неї — постійна боротьба із власною виснаженістю та вантажем тисячолітньої пам'яті, що починала пробуджуватися.