Розділ 14: Резонанс Душ. Тінь у Коконі

Чорне полум’я, що вирвалося з серця Еліаса, заповнило кокон, перетворюючи лазурове сяйво на непроглядну завісу відчаю. Стіни Сянь Юань здригалися: іскристі кристали на стелі тріскалися, обсипаючи поселення гострими уламками, а срібна річка раптом змінила свій спокійний хід на тривожне вирування. Майстер Лун міцно стискав свій посох, його обличчя зблідло — він бачив, як чужий біль руйнує гармонію, що плекалася тисячоліттями.

— Він тоне! — крикнула Мейлін, перекриваючи низький гул, що йшов від кам’яного кола. — Він не просто дивиться спогади, він помирає в них разом із батьками!

Джин спробував наблизитися, але енергетична хвиля відкинула його назад, наче він був лише пір’їнкою.

— Не підходь! — вигукнув гвардієць, піднімаючись із колін. — Це поле... воно розриває все механічне. Мій ідентифікатор на зап’ясті ледь не вибухнув!

Мейлін подивилася на свої руки. Вона була механіком. Вона звикла довіряти цифрам, схемам та логіці. Але зараз логіка була безсилою. Вона бачила, як постать Еліаса всередині кокона стає дедалі блідішою, наче його життєва сила витікала крізь пальці, перетворюючись на цей чорний дим.

— Мейлін, стій! — Джин побачив, як вона скидає свої важкі робочі чоботи та розстібає захисну жилетку.

— Майстер Лун сказав, що я маю стати його якорем, — вона обернулася до Джина, і в її очах не було страху, лише крижана рішучість. — Якщо він не повернеться, ми втратимо останню людину, яка здатна відчувати цей світ по-справжньому.

Вона зробила крок босоніж на каміння кола. Повітря стало густим, як смола, воно пахло горілим жасмином і залізом — запахами з кошмару Еліаса. Мейлін заплющила очі. Вона перестала думати про те, як працює Книга. Вона почала думати про те, як Еліас ділився з нею останнім шматком хліба в архіві. Як він боявся висоти, але йшов за нею в Нижнє Місто.

Вона занурила руки в чорне сяйво. Біль був миттєвим. Це не було схоже на опік — це було відчуття, наче тисячі голок пронизують її власні спогади. Але Мейлін трималася. Вона зробила ще крок, і кокон поглинув її повністю.

Мейлін опинилася в порожнечі. Вона побачила Еліаса. Він стояв на колінах серед попелу Небесних Садів, затиснувши вуха руками.

— Еліасе! — Мейлін кинулася до нього, продираючись крізь важкий попіл. — Це не вся правда! Ти бачив їхню загибель, але ти забув їхнє життя! Ти бачиш мене?

Еліас повільно підняв голову. Його очі були чорними, затягнутими магією Каменя.

— Мейлін? Що ти тут робиш?

— Я — твоя реальність! — вона притисла його руку до своїх грудей. — Це серце б’ється тут і зараз! Твої батьки померли не для того, щоб ти помер разом із ними. Пам’ятай не тільки кінець, Еліасе! Пам’ятай початок!

У цей момент Книга Порожнечі, що висіла між ними, здригнулася. Резонанс двох душ створив нову силу. Чорне полум’я почало прояснюватися. Мейлін відчула, як через її тіло проходить колосальний потік енергії. Вона стала заземленням для всієї тієї болісної сили.

— Еліасе... поверни нас... — прошепотіла вона перед тим, як світло поглинуло її свідомість.

В реальному світі Сянь Юань кокон спалахнув сліпучим білим світлом. Коли воно згасло, Еліас і Мейлін лежали нерухомо. Еліас розплющив очі — вони були повні сліз, але ясні. Він швидко підхопив знепритомнілу Мейлін.

— Мейлін! Дихай! — він притиснув її до себе.

Джин і Майстер Лун підбігли до них. Старець поклав руку на чоло дівчини.

— Вона жива, Еліасе. Але вона віддала частину своєї іскри, щоб витягнути тебе. Тепер їй потрібен спокій, якого Окріум ніколи не міг дати.

Еліас обережно підняв дівчину на руки. Він відчував у собі нову, дивну силу — спогади батьків тепер не палили його, а впорядковувалися, наче бібліотечні сувої на полицях. Він знав кожну деталь їхнього життя, кожне заклинання і кожен їхній крок.

— Брама мовчить? — запитав він Джина, кивнувши в бік входу.

Джин, що все ще тримав руку на руків’ї меча, озирнувся на масивні кам’яні стулки.

— Тихо. Навіть надто тихо. Якщо Шен і помітив спалах, він, мабуть, вважає це черговим енергетичним збоєм у занедбаних шахтах. Вони не знають, що ми тут. Поки що.

Майстер Лун жестом запросив їх слідувати за ним до одного з будинків, що висів над річкою.

— Скористайтеся цією тишею, — сказав мудрець. — Сянь Юань приховає вас, але Камінь Духа прокинувся, і його відлуння рано чи пізно досягне вух Імператора. Ви маєте підготуватися. Еліасе, ти побачив минуле, але ти ще не знаєш, як використовувати його в майбутньому. А твоїм друзям доведеться навчитися жити в світі, де немає наказів Шена.

Вони йшли крізь поселення, яке знову почало світитися м’яким лазуром. Мешканці проводжали їх мовчазними, співчутливими поглядами. Еліас відчував, як Сянь Юань дихає разом із ним. Він розумів, що попереду місяці, а може й роки навчання та підготовки. Потрібно було не просто вижити, а зрозуміти, як повернути це світло в холодні серця мешканців Окріуму.

Він подивився на бліде обличчя Мейлін у своїх руках. Вона врятувала його душу, і тепер він зробить усе, щоб вона побачила світ, про який вони троє мріяли в тиші архіву. Шен міг правити металом і парою, але він не мав влади над тим, що народилося в цьому коконі — справжнім людським зв’язком, сильнішим за будь-яку магію чи технологію.

Тільки коли поріг будинку залишився позаду, а Мейлін була обережно опущена на ліжко, Еліаса нарешті наздогнала ціна його пробудження. Щойно він розтиснув руки, внутрішня опора, що тримала його весь цей час, раптово рухнула. Фізичний біль був нічим порівняно з емоційною пусткою, яка крижаною хвилею накрила свідомість — здавалося, Резонанс випив його до останньої краплі, випаливши всередині всі почуття, крім безмежної втоми. Світ навколо втратив кольори й звуки, ставши сірим і далеким. Еліас зрозумів: він отримав голос, на який чекав, але цей дар вимагав занадто високої плати, забираючи саму можливість відчувати радість від перемоги.

Тиша Сянь Юань була глибокою і цілющою. Попереду був довгий період відновлення, розмов при світлі кристалів та вивчення прадавніх істин. Війна була неминучою, але сьогодні вони здобули першу, найважливішу перемогу — вони залишилися людьми.