Розділ 5: Розбитий спокій

Сонце ледь торкнулося обрію, коли Еліас відправив Мейлін та Джину лаконічні повідомлення. У цьому світі, де кожне слово було зваженим, а більшість спілкування зводилася до офіційних записок, його фраза «Чекаю вдома після вашої зміни. Важливо» була майже криком. Він зачинив двері своєї кімнати, відчуваючи, як стискається серце. Ризик був величезний, але іншого шляху він не бачив.

Час тягнувся нестерпно повільно. Еліас намагався читати, прибирати, але думки постійно поверталися до майбутньої розмови. Він переглядав у пам'яті видіння саду, обличчя людей, які творили світ світлом своїх долонь, і те єдине, палаюче слово: «ПОТРІБНІ ІНШІ».

Коли за дверима почулися знайомі кроки, Еліас глибоко вдихнув. Він відчинив двері. Джин стояв першим, його обличчя було заклопотаним. Мейлін, затиснувши під пахвою згорток з інструментами, кинула на Еліаса стурбований погляд.

— Що сталося, Еліасе? — запитала Мейлін, коли вони зайшли всередину. — Твій голос у записці... він був дивний.

Джин обвів поглядом кімнату. Вона була такою ж, як завжди: проста, охайна, але чомусь сьогодні здавалася меншою, наповненою невидимою напругою.

— Я... — Еліас завагався. Слова застрягли в горлі. Він підійшов до схованки, прихованої за полицею зі старими сувоями. — Я знайшов дещо. Дещо, що може змінити все, що ми знаємо про Кальдару.

Джин міцніше стиснув кулаки, його погляд миттєво став гвардійським — настороженим і готовим до дії. Мейлін перевела погляд з Еліаса на схованку, її брови злетіли вгору.

Еліас витягнув Книгу Порожнечі. У тьмяному світлі вечірньої кімнати вона здавалася абсолютно чорною, позбавленою будь-яких відблисків.

— Що це? — Джин нахилився вперед, його обличчя виражало суміш цікавості та підозри. — Це якийсь заборонений фоліант? Еліасе, ти знаєш, чим це загрожує...

— Ні, це не просто заборонений, — відповів Еліас, і його голос став твердішим. — Це... живе.

Він поклав книгу на стіл і запросив друзів сісти. Світло від єдиної лампи ледь освітлювало їхні обличчя.

— Я хочу, щоб ви торкнулися її, — сказав Еліас, простягаючи руку до книги. — Просто доторкніться. І дозвольте своїм почуттям, найсильнішим, які ви можете згадати, вийти на поверхню.

Мейлін була першою. Вона обережно поклала свою долоню на обкладинку. Її очі заплющилися. Еліас побачив, як по її обличчю пробігла тінь здивування, а потім на ньому розцвіла ледь помітна усмішка. Коли вона відкрила очі, в них блищали сльози.

— Я... я бачила... — прошепотіла вона. — Я бачила свою першу винахідницьку ідею. Коли мені було п’ять, і я зламала годинник батька, а потім полагодила його! Ця радість, це диво відкриття...

Тепер настала черга Джина. Гвардієць вагався, але врешті-решт повільно поклав свою важку руку на книгу. Його обличчя залишалося незворушним довше, ніж у Мейлін. Потім м’язи його щелеп напружились, і він тихо видихнув.

— Я знову відчув... — Джин заговорив низьким, хрипким голосом. — Я відчув нашу першу перемогу на академічних іграх. Всю команду, всіх разом. Ту єдність, коли ми стояли плече до плеча...

Коли їхні руки були на книзі, сторінки під їхніми долонями почали світитися м'яким, золотавим світлом. І цього разу зображення було не одним: воно рухалося, змінювалося, показуючи їм сцени з давнини. Еліас бачив, як на сторінках виникають пейзажі, міста, обличчя людей, які жили в гармонії зі світом, творили магію з чистої радості.

— Це Резонанс, — прошепотів Еліас, ледь чутно. — Це те, що Імператор...

Джин різко підняв голову, його погляд зупинився на Еліасі.

— Імператор? Еліасе, що ти знаєш?

Тепер, коли таємниця була розкрита, Еліас відчув дивне полегшення. Він підняв погляд на своїх друзів, і в їхніх очах побачив не страх, а готовність слухати.

— Я думаю, що ця книга — ключ, — сказав він. — Ключ до світу, який був до Імператора. До світу, який він знищив, стер з пам'яті. І я думаю, що він це зробив не просто так.

Він розповів їм про своє видіння, про голос, про єдине слово. І коли він закінчив, кімната занурилася в глибоку тишу. Тишу, яка була набагато важчою за бібліотечну. Тишу перед бурею.