Розділ 3: Вага таємниці

​Важкий, невидимий тягар ранку вдарив Еліаса ще до того, як він остаточно прокинувся. Свідомість виринула з глибокого сну, але тіло здавалося налитим свинцем, притиснутим до ліжка невидимою рукою. Книга, що лежала за фальшивою панеллю стіни всього за кілька кроків від нього, наче дихала в унісон із ним, створюючи в кімнаті ледь відчутну вібрацію. Еліас розплющив очі, вдивляючись у сірі сутінки стелі, і зрозумів: світ не змінився за ніч, але його місце в ньому стало хитким, наче місток над прірвою.

​Його день розпочався як зазвичай, але кожна звична дія тепер здавалася фальшивою. Коли він розчісував волосся, дивлячись у тьмяне дзеркало, його погляд мимоволі зупинявся на родимці біля ока — чи не виглядає він інакше? Чи не помітять Коректори в бібліотеці ту лихоманку, що жевріла в його зіницях?

​У бібліотеці на нього чекала гора звітів про стан паперових сховищ у східному крилі. Робота вимагала повної концентрації, і Еліас з жахом зрозумів, що не може прочитати жодного рядка, не згадуючи той чорний папір, що оживав під його пальцями. Кілька разів він поривався спуститися в архіви, але присутність наставників та постійний нагляд охоронців робили це неможливим.

​Обід у майстерні Мейлін став справжнім випробуванням.

​— Еліасе, ти сьогодні пересолив свій рис, — зауважила Мейлін, примруживши очі. Вона крутила в руках тонку мідну деталь, і її блакитна стрічка злегка гойдалася в такт рухам. — І ти вже п’ять хвилин дивишся в одну точку. Щось сталося в нижніх ярусах? Знайшов чергову плісняву на сувоях?

​Еліас здригнувся, ледь не впустивши палички. Поруч Джин, щойно повернувшись із патрулювання, зняв важкі наручі, витираючи піт із лоба. Його погляд був прямим і уважним — звичка воїна помічати найменші зміни в оточенні.

​— Просто... погано спав, — швидко відповів Еліас, намагаючись надати голосу звичної монотонності. — Багато пилу в архіві. Дихати було важко.

​— Тобі треба частіше виходити на сонце, друже, — прогудів Джин, наливаючи собі чаю. — Ти стаєш блідим, як ті твої сторінки. Завтра після зміни підемо на тренувальний майданчик, трохи розім’єшся.

​Еліас кивнув, відчуваючи, як у грудях пече провина. Він ніколи нічого не приховував від них. Вони були його єдиною опорою в цьому бездоганно-нерухомому світі. Але щось усередині шепотіло йому: ще не час. Він сам не розумів, що тримає в руках — скарб чи отруту. Якщо він розповість зараз, він втягне їх у небезпеку, про яку навіть не має уявлення.

​Решту дня він провів як у тумані. Ритм Окріуму, який раніше його заспокоював, тепер здавався кліткою. Він бачив ідеально чисті вулиці, спокійні обличчя городян, величні шпилі палацу — і за всім цим бачив лише порожнечу. Образ квітучого саду з книги стояв перед очима, роблячи реальність навколо тьмяною та несправжньою.

Коли сонце нарешті сіло і Еліас повернувся до своєї кімнати, він не запалив світла. Він сів на підлогу біля схованки, але не поспішав її відчиняти. Його руки тремтіли. Він зрозумів, що цей день змінив його сприйняття світу назавжди, хоча він ще не прочитав у Книзі жодного слова.