Розділ 1: Ритм білого міста

​Окріум прокидався під акомпанемент срібних дзвонів, що розсипали свій холодний передзвін над черепичними дахами, вкритими ранковим інеєм. У цьому місті навіть світанок здавався підпорядкованим суворій волі архітектора: сонце сходило точно над центральним шпилем палацу Імператора Шена, розрізаючи туман над річкою на рівні золоті смуги. Повітря було настільки чистим і прозорим, що здавалося, ніби саме небо Окріуму виткане з найдорожчого білого шовку.

​Еліас Кейн стояв біля високого вікна Великої Бібліотеки, спостерігаючи, як золотаве світло повільно спускається по колонах. Він підняв руку, щоб поправити пасмо темного волосся, і кінчиками пальців випадково торкнувся невеликої родимки біля куточка ока. Його обличчя в відображенні скла здавалося занадто спокійним для людини, чия робота полягає в нескінченному сортуванні минулого.

​Його день був розписаний до хвилини: перевірка вологості в архівах, заміна масляних ламп у читальних залах та каталогізація нових надходжень. В Окріумі цінували точність. Кожна книга мала своє місце, кожна думка — свою полицю.

​— Ти знову занурився в споглядання порожнечі, Кейне? — пролунав спокійний, глибокий голос.

​Еліас обернувся. Джин стояв у дверях, і сонячне світло вигідно підкреслювало його широкі плечі та блиск відполірованих наплічників. Гвардієць пройшов всередину, і легкий брязкіт його спорядження здався Еліасу приємним порушенням бібліотечної тиші. На правому передпліччі Джина виднівся старий шрам — пам’ять про роки важких тренувань у гвардійській академії.

​— Я просто перевіряв, чи не з'явилися тріщини на фронтоні, — відповів Еліас з ледь помітною усмішкою.

​— Тріщини з'являються лише в тих, хто забагато думає, — Джин поплескав друга по плечу. — Ходімо. Нас чекає обід, а Мейлін обіцяла приготувати щось особливе. Кажуть, вона знову виміняла на ринку якісь заморські спеції.

​Вони вийшли на вулицю, де панував ідеальний порядок. Люди в охайному вбранні рухалися у своїх справах, обмінюючись стриманими поклонами. Архітектура міста була величною та симетричною — спадщина століть правління династії Шен. Сам Імператор, якому нещодавно виповнилося сорок два, здавався символом цієї незмінності. Його обличчя на мідних монетах було ідеально красивим і незворушним, як і саме місто.

​Майстерня Мейлін знаходилася в кварталі ремісників. Коли друзі відчинили важкі дерев'яні двері, їх зустрів запах розпеченого металу та солодкий аромат жасминового чаю. Мейлін схилилася над верстатом, її довге чорне волосся було акуратно перехоплене яскраво-блакитною стрічкою, яка була єдиним "бунтом" кольору в цьому заставленому інструментами приміщенні.

​— Ви запізнилися на три хвилини, — не піднімаючи голови, промовила вона. — Джине, твої годинникарі зовсім розслабилися?

​— Просто Еліас надто довго прощався з кожним сувоєм, — засміявся гвардієць, сідаючи на лаву.

​Мейлін випросталася, витираючи руки об фартух. Блакитна стрічка злегка тріпотіла від протягу. Вона подивилася на друзів, і в її очах промайнула іскра щирої теплоти, яку рідко можна було зустріти на обличчях перехожих зовні.

​Обід пройшов за звичними розмовами: Мейлін скаржилася на якість нової сталі, Джин розповідав про нові статути в казармах, а Еліас здебільшого слухав. Це було їхнє повсякденне життя — просте, зрозуміле і безпечне. У цьому світі кожен знав своє призначення. Еліас зберігав знання, Джин беріг спокій, а Мейлін створювала речі.

Проте, коли сонце почало сідати, забарвлюючи небо в колір стиглої сливи, Еліас відчув дивне хвилювання. Повертаючись до бібліотеки, щоб зачинити головні ворота, він дивився на білі стіни палацу і думав про те, що за цією ідеальною білизною має бути щось більше. Щось, що не піддається каталогізації.

​Він ще не знав, що завтра, спускаючись у найнижчий ярус архіву за старим запитом, він знайде книгу, яка не матиме назви на корінці. Книгу, яка чекала саме на нього.