Тріщина в плиті

Я воскресла із себе

Мене вже ховали.

Не раз.

Тихо, без квітів,

без сліз —

наче так і треба.

 

Клали у яму

мої мрії,

мій голос,

моє ім’я,

моє тіло,

що просило не тремтіти.

 

А я лежала.

І вчилась бути каменем.

 

Та щось…

там, під грудною кліткою,

вибухнуло теплом.

 

Я повстала —

не як месник.

Не як свята.

Як дівчина,

яка вже нічого не боїться.

 

Бо найстрашніше —

я вже пережила.

 

Могила стала домом.

Але я —

відчинила двері.

 

Я воскресла із себе.

Не ідеальна.

Не чиста.

Але своя.

 

І цього —

достатньо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше